Пригоди бравого вояка Швейка

Коли я служив у армii, мене звiльнили за iдiотизм, до того ще й невилiковний. У нашому полку звiльнили зi служби двох таких: мене i ще одного, пана капiтана фон Каунiца. Той, вибачайте, пане надпоручику, йдучи по вулицi безупинно длубав пальцем лiвоi руки в лiвiй нiздрi, пальцем правоi руки – в правiй. Коли ж iшов з нами на муштру, завжди вишиковував нас, як для дефiлювання, i говорив: «Солдати… е-е… пам’ятайте… е-е… сьогоднi середа, тому що… завтра буде четвер… е-е…»

Надпоручик Лукаш знизав плечима, як той, хто не знае i не знаходить потрiбних слiв, аби ясно висловити певну думку.

Вiн пройшов повз Швейка вiд дверей до вiкна й назад, а Швейк, залежно вiд того, де саме був надпоручик, рiвнявся то направо, то налiво з таким вiдвертим, невинним обличчям, що надпоручик опустив очi й, втуплячись у килим, промимрив щось, зовсiм не зв’язане iз Швейковим натяком про капiтана-iдiота.

– Так, у мене мусить бути порядок, чистота, i нiхто не смiе менi брехати. Я люблю чеснiсть. Ненавиджу брехню й караю ii немилосердно.

Ви мене добре розумiете?

– Насмiлюсь доповiсти, пане надпоручику, розумiю. Немае нiчого гiршого, нiж коли людина бреше. Досить раз заплутатись, i йому вже капут. В одному селi за Пелгржимовом був собi вчитель Марек. Вiн упадав за донькою лiсника Шпери, котрий переказав йому, що, як зустрiчатиметься з дiвчиною в лiсi, вiн йому при нагодi з рушницi засадить у задок щетини з сiллю. Учитель сказав, що це неправда, що вiн з нею не зустрiчаеться. Але одного разу, коли вiн iшов на побачення з дiвчиною, лiсник випадково наскочив на нього i вже хотiв був зробити цю саму штуку, та вчитель почав туману напускати: вiн, мовляв, збирае квiти, – потiм вiдбрiхувався, нiби прийшов ловити якихось жучкiв, i чимдалi заплутався все бiльше й бiльше, аж раптом з того переляку давай присягатися: «Я, – каже, – iй-богу, вийшов наставити сильце на зайцiв».

Тодi той лiсник схопив його за барки та й потяг на жандармський пост, звiдтiля справа пiшла по суду, i вчителя мало не запхали до каталажки. А сказав би чисту правду, був би дiстав лише оту посолену щетину в м’яке мiсце. Я завжди вважаю, що найкраще признатися, бути щирим, а коли щось устругнеш, прийти й сказати: «Насмiлюсь доповiсти: я зробив те i те». А щодо тiеi чесностi, то це рiч дуже корисна, бо з нею завжди пропхаешся якнайдалi. Це так, як у змаганнях з ходи. Коли хто починае шахрувати i пiдбiгае, то його виключають iз змагань. Таке трапилося з моiм двоюрiдним братом.