Пригоди бравого вояка Швейка

Чесного всюди шанують i поважають, чесний вдоволений сам iз себе i почуваеться як новонароджений, коли, лягаючи в лiжко, може сказати: «Я й сьогоднi був чесний».

Пiд час цiеi балаканини надпоручик Лукаш сидiв у крiслi, дивився на Швейковi черевики й думав: «Боже мiй, таж i я часто верзу такi самi нiсенiтницi, а рiзниця тут лише у формi, – я iх iнакше викладаю».

Проте, не бажаючи втратити авторитету, вiн сказав Швейковi, коли той скiнчив:

– Ви повиннi чистити своi черевики, утримувати свою форму в порядку, гудзики мають бути пришитi так, як слiд, аби ви справляли враження солдата, а не якогось цивiльного заволоки.

Просто вiрити не хочеться, що нiхто з вас не вмiе триматися по-вiйськовому. Лише один iз усiх моiх денщикiв мав бойовий вигляд, але й той, зрештою, вкрав мою парадну форму й продав ii у еврейському кварталi.

На хвилину вiн замовк, а далi заговорив знову, пояснюючи Швейковi всi його обов’язки, причому не забув пiдкреслити насамперед, що той мусить бути вiрний йому й нiде не розповiдати про те, що робиться вдома.

– До мене в гостi ходять дами, – зазначив вiн. – Інколи якась iз них залишаеться на нiч, коли менi вранцi не треба йти на службу. У такому випадку ви повиннi приносити нам каву до лiжка, але тiльки тодi, коли я подзвоню. Зрозумiли?

– Насмiлюсь доповiсти, розумiю, пане обер-лейтенанте, бо коли б я несподiвано пiдiйшов до лiжка, дамi це могло б бути неприемно. Я одного разу привiв до себе додому одну таку панночку, а моя служниця принесла нам до лiжка каву саме тодi, коли ми надзвичайно приемно розважались.

З переляку вона облила менi спину та ще й сказала: «Доброго ранку!» Я знаю, що треба i як треба, коли в когось ночуе дама.

– Гаразд, Швейку, з дамами треба завжди поводитися тактовно, – сказав надпоручик. Настрiй у нього полiпшився, бо мова перейшла на те, що заповнювало весь його вiльний час мiж казармами, плацом i картами.

Жiнки були душею надпоручиковоi квартири.

Вони створювали йому домашне гнiздечко. Було iх кiлька дюжин, i багато хто з них намагалися за час свого перебування причепурити квартиру рiзними цяцьками.

Жiнка одного власника кав’ярнi прожила у надпоручика цiлих два тижнi, аж поки по неi приiхав чоловiк. Вона вишила йому гарненьку дорiжку на стiл, на всiй його спiднiй бiлизнi монограми й, можливо, була б скiнчила вишивати стiнний килимок, та ii чоловiк поклав край тiй iдилii.