Пригоди бравого вояка Швейка

Інша дама, по яку за три тижнi приiхали батько й мати, хотiла зробити з його спальнi дамський будуар: порозставляла всюди всiлякi дрiбнички, вазочки, почепила над лiжком образок ангела-охоронця.

В усiх кутках спальнi та iдальнi вiдчувалася жiноча рука, яка проникла й до кухнi, де можна було побачити найрiзноманiтнiше кухонне начиння i посуд – розкiшний дар закоханоi жiнки одного фабриканта. Вона привезла з собою, крiм своеi жаги, машинку для рiзання всякоi зеленi й капусти, тертушку для сухарикiв i печiнки, каструлi, сковороди, жаровнi, ополоники й ще бозна-що.

Але за тиждень вона пiшла, бо не могла примиритися з думкою, що надпоручик мае, крiм неi, ще, мабуть, близько двадцяти коханок, а це залишало деякi слiди на працездатностi благородного самця в мундирi. Надпоручик Лукаш вiв також широке листування, мав альбом своiх коханок i колекцiю рiзних релiквiй, бо за останнi два роки почав виявляти нахил до фетишизму. Так, наприклад, у нього було кiлька рiзних дамських пiдв’язок, чотири пари милесеньких дамських вишиваних панталончикiв i три прозорi тендiтнi дамськi сорочки, батистовi хусточки i навiть один корсет та кiлька панчiшок.

– Сьогоднi у мене служба, – прийду аж уночi. Подбайте про все й приберiть квартиру. Останнiй мiй денщик через свое ледарство пiшов сьогоднi з маршбатальйоном на фронт.

Вiддавши ще накази щодо канарка й ангорськоi кiшки, вiн пiшов, не забувши з порога ще раз кинути кiлька слiв про чеснiсть i порядок.

Швейк навiв у квартирi зразковий порядок, так що, коли надпоручик Лукаш уночi повернувся додому, Швейк мiг йому вiдрапортувати:

– Насмiлюсь доповiсти, пане обер-лейтенанте, все гаразд, лише кiшка набешкетувала i зжерла вашого канарка.

– Як це?! – гримнув надпоручик.

– Насмiлюсь доповiсти, пане обер-лейтенанте, ось як. Я знав, що коти не люблять канаркiв i збиткуються над ними. Давай, думаю, познайомлю iх одне з одним, а коли ця бестiя схоче якусь штуку встругнути, то дам iй на той випадок такого духопелу, що аж до самоi смертi не забуде, як з канарками поводитися, бо я, треба вам, пане обер-лейтенанте, знати, дуже люблю тварин.

У нас удома живе один капелюшник. То вiн так видресирував кiшку, що вона хоч спершу й зжерла йому трьох канаркiв, зате тепер уже не чiпае жодного, i канарок мiг би навiть на неi сiсти. Отож, думаю, треба й собi спробувати. Витяг я того канарка з клiтки, «нюхай», кажу, а ця мавпа, я навiть не опам’ятався коли, вiдкусила йому з доброго дива голову.