Пригоди бравого вояка Швейка

Прийшов жандармський вахмiстр i попросив присутнiх розiйтися, бо, мовляв, Австрiя в жалобi, на що голова «Добромiлу» добродушно вiдповiв:

– Зачекайте хвилинку, хай дограють до кiнця «Гей, слов’яни».[28 - «Гей, слов’яни» – пiсня «Гей, слов’яни» була складена в Празi у 1834 p. словаком Само Томашiком. Надрукована була в Словаччинi у 1838 p. i спiвалась на мотив польськоi мазурки. Пiсня була дуже популярною серед слов’ян i вважалась гiмном слов’янських народiв. Зараз – державний гiмн Сербii й Чорногорii.

]

Тепер вiн сидiв з похнюпленою головою й нарiкав:

– У серпнi переобиратимуть правлiння, i коли я доти не повернуся додому, може статися, що мене не оберуть. А мене вже десятий раз обирають головою. Я цiеi ганьби не переживу.

Дивну штуку втнув небiжчик Фердинанд четвертому заарештованому, людинi бездоганноi вдачi й незаплямованоi репутацii. Цiлi два днi вiн уникав будь-яких розмов про Фердинанда й раптом увечерi в кафе за «мар’яжем», б’ючи трефового короля козирною бубновою сiмкою, сказав:

– Сiм кульок, як у Сараевi.

[29 - Сiм кульок, як у Сараевi. – Знову йдеться про суб’ективне сприйняття повiдомлення про вбивство (див. прим. – Ф. вбито одним пострiлом).]

П’ятий, котрого, як вiн сам засвiдчив, посадили «через те вбивство пана ерцгерцога в Сараевi», ще й сьогоднi мав наiжене вiд жаху волосся та бороду й тим дуже скидався на кошлатого пiнчера. У ресторанi, де його заарештували, вiн не тiльки не вимовив анi слова, але навiть i газет не читав про вбивство Фердинанда.

Вiн сидiв сам-один бiля столика, коли до нього пiдiйшов якийсь пан, сiв навпроти й несподiвано запитав:

– Ви читали?

– Не читав.

– Знаете?

– Не знаю.

– А знаете, про що йдеться?

– Не знаю, мене це не цiкавить.

– А все ж таки вас це повинно було б цiкавити.

– Не знаю, що б мене могло цiкавити. Я викурюю сигару, випиваю кiлька кухлiв пива, вечеряю, а газет не читаю. Газети брешуть. Навiщо менi хвилюватись?

– Значить, вас не цiкавить оте вбивство в Сараевi?

– Мене взагалi не цiкавить жодне вбивство, хай то буде в Празi, Вiднi, Сараевi чи Лондонi.

На це е державнi установи, суди та полiцiя. Якщо когось десь уб’ють, то так йому й треба, – чого ти, бовдуре, був такий необережний, що дозволив себе вбити?

Це були його останнi слова в тiй розмовi. Вiдтодi вiн що п’ять хвилин лише голосно повторював:

– Я не винен, я не винен.