Пригоди бравого вояка Швейка

Або в «Бендловцi»[54 - …в «Бендловцi» – «Бендловка» – празька нiчна кав’ярня.] заiхав я раз одному факельниковi з похоронного бюро по пицi, а вiн менi.

Щоб нас помирити, мусили обох заарештувати, i зразу ж про це було надруковано у «Вечiрцi». Або ще такий випадок: в кафе «У мерця» один пан радник розбив два блюдечка, так ви думаете, його помилували? Наступного ж дня обмалювали його в газетi. Єдине, що ви можете, – це з тюрми послати до редакцii спростування, мовляв, надрукована iнформацiя вас не стосуеться, що цей однофамiлець навiть не доводиться вам нi родичем, нi знайомим, а додому можете написати листа й попросити це спростування вирiзати з газети й зберегти, щоб ви могли його перечитати, коли вiдбудете кару у в’язницi.

Вам не холодно? – спiвчутливо спитав Швейк, помiтивши, що iнтелiгентний пан увесь аж труситься. – Цього року кiнець лiта щось таки захолодний.

– Я загинув, – захлипав Швейкiв сусiд. – Пропала моя кар’ера.

– Пропала, – охоче притакнув Швейк. – Якщо вас пiсля вiдбуття покарання не вiзьмуть знову на службу, не знаю, чи пощастить вам швидко знайти iнше мiсце, бо скрiзь вимагатимуть вiд вас свiдоцтва про несудимiсть, коли б ви навiть хотiли служити у гицеля.

Та й що казати, дорого вам коштуватиме ця розвага. А ваша жiнка з дiтьми матиме з чого жити, поки ви сидiтимете? Чи буде змушена жебрати, а дiточок навчати всiляким шахрайствам?

Почулося хлипання.

– Бiднi моi дiтоньки, бiдна моя жiнка!

Розкаяний грiшник пiдвiвся й почав просторiкувати про своiх дiтей:

– У мене iх п’ятеро, найстаршому дванадцять рокiв, вiн у скаутах.

П’е лише воду й мiг бути прикладом для свого батька, з яким, справдi ж, це все трапилось уперше в життi.

– Вiн скаут? – вигукнув Швейк. – Люблю слухати про скаутiв. Одного разу в Мидловарах[55 - Мидловари – село бiля м. Ческе Будейовiце. Гашек був його почесним громадянином.] пiд Злiвою, в районi Глубокоi, – це окружне староство Ческе Будейовiце, – саме коли наш дев’яносто перший полк був там на маневрах, навколишнi селяни влаштували полювання на скаутiв, що iх дуже багато розвелося в громадському лiсi.

Трьох вони зловили. Найменший зi скаутiв, коли його в’язали, так вищав, скиглив i плакав, що навiть ми, бувалi солдати, не могли на це дивитись i волiли вiдiйти геть. Поки iх зв’язували, цi трое скаутiв покусали вiсьмох селян. Потiм у старости пiд рiзками вони зiзналися, що в усiй околицi немае жодноi луки, якоi б вони не столочили, вигрiваючись на сонцi.