Пригоди бравого вояка Швейка

Однак вiн зараз же перейшов на ласкавiший тон:

– Нам, безперечно, дуже прикро тримати вас у тюрмi, i можу вас запевнити, що, на мiй погляд, ваша провина не така-то вже й велика, бо нема сумнiву, зважаючи на вашi невеликi розумовi здiбностi, що вас на це пiдмовили. Скажiть менi, пане Швейку, хто, власне, наштовхуе вас на такi безглуздi витiвки?

Швейк кашлянув i вiдiзвався:

– Даруйте, але про жоднi безглуздi витiвки я нiчогiсiнько не знаю.

– А чи ж це, пане Швейку, не безглуздя, – прозвучав удавано батькiвський тон, – коли ви, згiдно з рапортом полiцейського, який вас сюди привiв, зiбрали збiговисько народу перед розклееним на розi манiфестом про вiйну i пiдбурювали народ вигуками: «Хай живе цiсар Франц Йосиф І! Цю вiйну ми виграемо!»

– Я не мiг байдуже на це дивитися, – заявив Швейк, втупивши своi лагiднi очi в обличчя iнквiзитора.

 – Та мене аж за печiнки взяло, коли я побачив, як усi читають цей манiфест про вiйну i не радiють. Анi вигукiв «хай живе», пане раднику, нi «ура», – мовчать, та й годi. Та невже ж старий вояк дев’яносто першого полку мiг спокiйно на таке дивитися? То я й вигукнув так, як ви кажете. І ви на моему мiсцi, я певен, зробили б те ж саме. Якщо вiйна, то ii треба виграти, i треба конче кричати: «Хай живе найяснiший цiсар!» А як же iнакше?

Припертий до стiни чорно-жовтий хижак не витримав погляду невинного агнця Швейка, опустив очi на службовi папери й сказав:

– Я цiлком зрозумiв би ваше захоплення, коли б воно проявилося за iнших обставин.

Та ви самi добре знаете, що вас вiв полiцай, i тому такий патрiотичний вигук мiг i мусив здатися громадянам скорiше iронiчним, нiж серйозним.

– Якщо когось веде полiцай, це тяжка мить у життi людини. Але коли людина навiть у таку важку хвилину не забувае, що саме треба робити в часи вiйни, то, гадаю, ця людина не така вже й погана.

Чорно-жовтий хижак загарчав i ще раз поглянув Швейковi у вiчi. Швейк вiдповiв йому теплим поглядом невинних, м’яких, скромних i нiжних своiх очей.

Хвилину обидва дивилися пильно один на одного.

– Дiдько вас побери, Швейку, – сказали нарештi чиновницькi бакенбарди, – але знайте, тiльки-но ще раз потрапите сюди, вас взагалi нi про що бiльш не питатиму, а помандруете прямо до вiйськового суду на Градчани[58 - Градчани – район Празького Града – офiцiйна резиденцiя чеських королiв, а пiсля 1918 р. президентiв Чехословаччини та Чеськоi Республiки (з 1993 р.).].