Пригоди бравого вояка Швейка

Вiн повернувся з переляканим страховищем, схожим на плямисту гiену, з гривою, як у шотландськоi вiвчарки, i в статтях таемного фонду з’явився новий запис: «Д. – 90 крон».

Ця потвора мала зображувати дога.

Але й Калоусовi не пощастило бодай щось вивiдати у Швейка. У нього були тi ж самi успiхи, як i в Бретшнейдера. Найтоншi полiтичнi розмови Швейк переводив на тему про лiкування собачоi чуми у цуценят, а розставляння хитрих, пiдступних пасток кiнчалося тим, що Бретшнейдер забирав з собою вiд Швейка нового потворного страховидла.

І це був кiнець славного детектива Бретшнейдера. Коли в його квартирi набралося сiм отаких потвор, вiн замкнувся з ними в заднiй кiмнатi й доти не давав iм iсти, аж поки вони не зжерли його самого.

Бретшнейдер був настiльки чесний, що заощадив державнiй скарбницi витрати на похорон.

У полiцiйному управлiннi в його особисту картку в рубрицi «Пiдвищення по службi» вписали сповненi трагiзму слова: «Зжертий власними собаками».

Пiзнiше, довiдавшись про цей трагiчний випадок, Швейк сказав:

– Не можу уявити собi, як його зберуть докупи, коли йому доведеться стати перед Страшним Судом.

Глава VII

Швейк iде в армiю

У той час, коли галицькi лiси бачили, як австрiйське вiйсько дае драла через рiчку Раб, а на пiвднi, в Сербii, всi австрiйськi дивiзii заслужено дiставали припарки, австрiйське вiйськове мiнiстерство згадало про Швейка й покликало його, щоб вiн допомiг урятувати монархiю з такоi халепи.

Коли Швейковi принесли повiстку з наказом за тиждень з’явитися на Стршелецький острiв для медичного огляду, вiн саме лежав у лiжку, бо ревматизм знову не давав йому спокою.

– Панi Мiллерова, – почувся з кiмнати тихий Швейкiв голос, – iдiть-но сюди на хвилинку.

Служниця пiдiйшла до лiжка, i Швейк таким самим тихим голосом сказав:

– Панi Мiллерова, сядьте, будь ласка. Його голос звучав таемниче й урочисто.

Коли панi Мiллерова сiла, Швейк пiдвiвся на лiжку i проголосив:

– Я йду в армiю!

– Мати Божа! – вигукнула панi Мiллерова.

– Воювати, – вiдповiв Швейк замогильним голосом. – Австрii скрутно доводиться. Згори лiзуть уже на Кракiв, а знизу пхаються в Угорщину, скрiзь нас молотять, аж пiр’я летить. Тому й мене до вiйська призивають. Я ж вам тiльки вчора читав у газетi, що над нашою дорогою батькiвщиною нависли якiсь хмари.

– Таж ви, паночку, неспроможнi тепер i пальцем поворухнути.