Пригоди бравого вояка Швейка

Скiльки людей вони затовкли на смерть по тюремних одиночках! Можливо, капiтан Лiнгарт i в республiцi залишаеться капiтаном. Я бажав би тодi, щоб йому зарахували роки служби в гарнiзонi. Славiчковi й Клiмi державна полiцiя цi роки вже зарахувала. Ржепа повернувся до цивiльного життя й свого давнього мулярського ремесла. Можливо, вiн став членом якоiсь патрiотичноi органiзацii в республiцi.

Штабний тюремний наглядач Славiк у республiцi став злодiем i сидить у тюрмi. Не вдалося йому, бiдоласi, в новiй державi пристосуватися так, як це пощастило iншим панам вiйськовим.

Тюремний наглядач Славiк, приймаючи Швейка, кинув на нього сповнений нiмого докору погляд.

– І в тебе мае бути пiдмочена репутацiя, коли вже потрапив сюди. Ми тут, хлопче, пiдсолодимо тобi життя, як i всiм, хто потрапить до наших лап. А нашi лапи, звичайно, не дамськi ручки.

Аби додати ваги власним словам, вiн тицьнув м’язистий грубезний кулак Швейковi пiд нiс i сказав:

– Понюхай, негiднику!

Швейк понюхав i зауважив:

– Таким кулаком я б не хотiв дiстати в нiс, вiдгонить цвинтарем.

Спокiйна, розсудлива Швейкова мова прийшлася до смаку тюремному наглядачевi.

– Ану, – сказав вiн, штовхнувши Швейка у живiт, – стiй струнко. Що в тебе у кишенях? Якщо маеш цигарки, можеш залишити, а грошi давай сюди, щоб не вкрали. Бiльше нема? Справдi? Тiльки не бреши! Брехня караеться!

– Куди його? – спитав фельдфебель Ржепа.

– Запхаемо в шiстнадцятку, – вирiшив тюремний наглядач, – до тих, у пiдштанках.

Хiба не бачите, що написав на паперах пан капiтан Лiнгарт: «Streng beh?ten, beobachten»[96 - Суворо стерегти, стежити (нiм.).]. Так, так, – урочисто заявив вiн Швейковi, – з бандитами треба по-бандитському. Якщо хтось бунтуеться, ми затягуемо його до одиночки, там переламуемо йому всi ребра й залишаемо, хай лежить, допоки не здохне. Це наше право. Так ми зробили з тим рiзником, пам’ятаете, Ржепо?

– Та що тут казати.

Попотiли ми над ним, пане штабний наглядачу, – вiдповiв замрiяно фельдфебель Ржепа, – ото був бугай! Я топтав його хвилин iз п’ять, поки в нього почали трiщати ребра й хлинула кров з пащеки. А вiн ще десять днiв жив. Просто гiдра невмируща.

– Ось бачиш, харцизнику, як у нас бувае, коли хто стае дибки або намагаеться втекти, – завершив свою педагогiчну лекцiю Славiк. – Це те ж саме, що й самогубство, а воно в нас також караеться.