Пригоди бравого вояка Швейка

Отже, й тепер помолився й давай нишпорити по своiх торбах пiд нарами.

Торби лежали на мiсцi, але були сплющенi й зморщенi, мов висушена слива. Бiдолаха почав репетувати, що його обiкрали, що там залишився тiльки туалетний папiр. Спочатку вiн думав, що ми жартуемо, просто все поховали кудись. І каже нам, та ще так весело: «Гей ви, шалапути, ви ж однаково менi все повернете, але нiде правди дiти, гарно у вас це вийшло». Серед нас був один iз Лiбеня, ось вiн i каже: «Знаете що, дядьку, ви з головою накрийтеся рядном i рахуйте до десяти, а потiм визирнiть й загляньте у своi торби».

Скупиндра накрився, як слухняний хлопчик, i рахуе: «Один, два, три…» А лiбенчанин йому знову: «Не так швидко, не так швидко, лiчiть повiльнiше». А той пiд рядном i справдi почав рахувати прокволом, iз перервами: «Один, два, три…» Коли вiдрахував до десяти, злiз iз нар, заглянув у торби та як зарепетуе: «Ісусе Христе, люди добрi! Таж вони порожнi, як i були!» Треба було бачити його дурнувату пику! Ми всi мало не луснули зо смiху. А лiбенчанин каже: «Ану, спробуйте ще раз!» І хоч вiрте, хоч нi – мурмило так вiд усього того отетерiв, що спробував ще раз, але, знов не знайшовши в торбах анiчогiсiнько, крiм туалетного паперу, почав гамселити в дверi й горлати: «Мене обiкрали, мене пограбували! Рятуйте! Вiдчинiть! Ради Бога, вiдчинiть!» Тiеi ж митi до камери збiглися охоронники, покликали штабного наглядача й фельдфебеля Ржепу. Ми всi в один голос кажемо, що вiн з глузду з’iхав. Учора до пiзньоi ночi жер, аж поки все не ум’яв. А той тiльки плаче i безперестанку своеi торочить: «Бодай крихти повиннi б лишитися!» Почали наглядачi шукати крихти, але так i не знайшли, бо й ми ж не в тiм’я битi: те, що самi не зжерли, послали «поштою» по мотузцi на другий поверх. Так нам нiчого й не змогли довести, хоч той йолоп без упину торочив: «Таж крихти повиннi десь бути». Цiлий день вiн нiчого не жер, а приглядався, хто що iсть i чи не курить. А наступного дня спочатку не торкався тюремноi iжi, але вже ввечерi наминав собi на здоров’ячко i капусту, i гнилу картоплю, аж за вухами лящало. Тiльки що не молився, як уперше, коли брався до шинки та яець. Потiм одному з нас поталанило дiстати з волi «Драмки»[115 - Найдешевшi сигарети.] й ось тодi вiн iз нами вперше заговорив, мовляв, дайте хоч разок затягнутися, але ми йому дiдька лисого дали.

– А я вже боявся, що ви йому кiнець кiнцем таки дали покурити, – сказав Швейк, – ви б цим зiпсували все оповiдання.