Пригоди бравого вояка Швейка

Таке благородство бувае тiльки в романах, але в гарнiзоннiй тюрмi в тих умовах подiбне було б просто дурiстю.

– А ви його не висповiдали потемки? – почувся чийсь голос.

– Нi, про це забули.

Розпочалися тихi дебати, чи варто було його на додаток ще й вiддухопелити. Бiльшiсть була «за».

Розмови помалу втихали. Арештанти засинали, шкреблися пiд пахвами, чухали груди, живiт, де в бiлизнi найбiльше заводяться вошi. Засинали, натягаючи завошивленi рядна на голову, щоб не заважало свiтло гасовоi лампи.

О восьмiй годинi ранку Швейка викликали й наказали йти до канцелярii.

– З лiвого боку бiля дверей канцелярii е плювальниця, куди кидають недопалки, – повчав Швейка один iз в’язнiв.

– А на другому поверсi ти теж iтимеш повз плювальницю. Замiтають коридори аж о дев’ятiй, то, мабуть, там дещо буде.

Але Швейк не виправдав iхнiх надiй. До шiстнадцятки вiн бiльше не повернувся. Дев’ятнадцять пiдштанкiв з приводу цього робили найрiзноманiтнiшi припущення. Один веснянкуватий ополченець iз найбуйнiшою фантазiею розпустив чутку, нiби Швейк застрелив свого капiтана i його сьогоднi повели на Мотольський плац на страту.

Глава X

Швейк денщиком у фельдкурата

І

І знову починаеться Швейкова одiссея пiд почесним ескортом двох солдатiв з багнетами, якi мали припровадити його до фельдкурата.

Конвоiри взаемно доповнювали один одного. Перший з них був сухорлявий довгань, другий – маленький i гладкий. Довгань кульгав на праву ногу, коротун – на лiву. Обидва служили в тилу, бо ще перед вiйною iх зовсiм звiльнили вiд вiйськовоi служби.

Вони поважно йшли бруком бiля тротуару, iнколи скоса позираючи на Швейка. Той iшов помiж ними й козиряв направо i налiво. Його цивiльний одяг загубився на складi гарнiзонноi тюрми разом з вiйськовим кашкетом, у якому вiн пiшов до армii. Отож перед звiльненням йому видали стару вiйськову форму, що ранiше належала якомусь череваневi, на цiлу голову вищому за Швейка.

У штани, в якi вiн убрався, могли б улiзти три Швейки. Нескiнченнi зборки вiд нiг i мало не до шиi, куди сягали штани, мимохiть збуджували подив прохожих.

Величезна, полатана на лiктях, брудна i заяложена гiмнастерка телiпалася на ньому, як на городньому опудалi. Штани висiли на Швейковi, мов на клоунi в цирку. Вiйськовий кашкет, який у гарнiзоннiй тюрмi йому теж замiнили, з’iхав аж за вуха.

На посмiшки глядачiв Швейк вiдповiдав м’яким усмiхом i теплим поглядом своiх лагiдних очей.

Так iшли вони до Карлiна, де мешкав фельдкурат.