Пригоди бравого вояка Швейка

Першим заговорив до Швейка товстун. Вони саме були на Мaлiй Стрaнi пiд портиком.

– Ти звiдкiля? – спитав вiн.

– З Праги.

– А не втечеш вiд нас?

У розмову втрутився сухорлявий довгань. Дивне явище: коли маленькi товстуни звичайно бувають добродушними оптимiстами, то люди худi й довготелесi – переважно скептиками.

Тому довгий сказав маленькому:

– Звичайно, якби мiг, утiк би.

– А на якого бiса йому тiкати? – озвався маленький. – Так чи так, вiн – на волi, з гарнiзонноi тюрми звiльнений.

Це я й несу ось тут, у пакетi, для фельдкурата.

– А що в ньому? – спитав довгань.

– Не знаю.

– От бач, не знаеш, а балакаеш… Карлiв мiст вони пройшли мовчки. Але на Карловiй вулицi товстун знову заговорив до Швейка:

– Ти не знаеш, нащо ми ведем тебе до фельдкурата?

– На сповiдь, – байдуже вiдповiв Швейк, – завтра мене вiшатимуть. Це завжди так робиться, i таку процедуру називають духовною розрадою.

– А за що тебе, так би мовити, тее?.. – обережно спитав довгань, тодi як товстун спiвчутливо поглянув на Швейка.

Обидва були сiльськi ремiсники й батьки родин.

– Не знаю, – вiдповiв Швейк, добродушно всмiхаючись. – Я нiчого не знаю, мабуть, така вже доля.

– Либонь, тобi така нещаслива планета вийшла, – спiвчутливо, iз знанням справи зауважив маленький. – У нас в Ясеннiй бiля Йозефова ще за прусськоi вiйни теж повiсили одного. Прийшли по нього, нiчого йому не сказали i в Йозефовi повiсили.

– А по-моему, – сказав скептично довготелесий, – так, нi сiло нi впало, не вiшають.

Мусить же бути якась причина, щоб усе це обгрунтувати.

– Коли немае вiйни, – зазначив Швейк, – воно обгрунтовуеться, але пiд час вiйни хто зважатиме на якусь одну людину. Однаково, чи загине на фронтi, чи вдома ii повiсять. Пiшки чи за возом – один дiдько.

– Послухай-но, чи ти, бува, не пхав носа до тiеi полiтики? – спитав довгань. З його тону видно було, що в нього прокидаеться симпатiя до Швейка.

– Ще й до якоi полiтики! – усмiхнувся Швейк.

– А чи ти часом не нацiональний соцiалiст[116 - …нацiональний соцiалiст – член чеськоi радикальноi партii, яку в 1898 р.

заснував Й. В. Клофач (1868—1942) – мiнiстр оборони Чехословаччини (1918—1920). Метою ii створення були соцiальнi реформи i зближення всiх верств населення на нацiональному грунтi. До неi входили, переважно, робiтники, дрiбнi пiдприемцi, державнi службовцi та вчителi. Їi членом (з 1922 р.) був Е. Бенеш – президент Чехословаччини (1935—1948).