Рапсодія у Ре мінорі

Безперечно, секс мае велике значення – без нього на землi не було б живоi билинки, – та для людини вiн повинен iснувати тiльки у рамках кохання. Тiльки у рамках кохання!

– Ви що не чули?! – кричав на товаришiв у гуртожитку, коли iх заносило у цiй темi. – Секс повноцiнний може бути тiльки у рамках кохання!

– Теорiя гарна, – сказав Григорiй, сусiд по гуртожитку, – але на практицi не здiйсненна – плоть могутнiша за почуття. Плоть могутнiша навiть за розум.

Тимофiй це розумiе. І знае чому.

– Ти правий, – говорить Григорiю.

 – Тисячолiттям людське почуття руйнуеться iдеологiею. Де пануе iдеологiя, там почуття скалiчене.

На мить стало тихо, а потiм хтось iз студентiв спитав:

– А церква?

Студент, очевидно, мав на увазi, що у церкви iдеологiя гуманiстичного наповнення i вона не руйнуе почуття.

– Церква, – крикнув Григорiй, – начисто заполiтизована. А де полiтика, там iдеологiя.

– Церква винна у тому, що об’еднавшись з полiтичними ворохобниками, стала для них iдеологiчним прикриттям i втратила здатнiсть виконувати своi функцii, – сказав Тимофiй спокiйно.

 – Церква мала би пiклуватися про нашi душi, викультивовувати почуття – любов, повагу до людини, гiднiсть, смиреннiсть. А заiдеологiзований свiт та свiт, що позбавлений iдеологii, але проникнутий iдеею збагачення, становиться рабом фiзiологii. А де фiзiологiя бере верх, звiдти ерос виганяе кохання. Ось чому плоть могутнiша за почуття.

З ним не сперечалися – за винятком Григорiя – не тому, що погоджувались, – Тимофiй умiв знаходити пiдтвердження, а студентам не хотiлося проникати у глибину питання i шукати контраргументи.

Якось вiн захопився однiею красунею. Сильно. Можна сказати – полюбив. Танцював з нею, i так йому добре було, а потiм пiдiйшов до них сильнiший за нього i забрав ii. Взяв за руку i повiв. Вона лиш повернула голову i винувато посмiхнулась. Це було на першому курсi. Дiвчина зустрiчалася з тим лобурякою весь час, а Тимофiй ходив до спортзалу. І дуже сумував – дiвчину вiн покохав. По справжньому. Так, у всякому разi, переконував себе.

Уже на п’ятому курсi вони зустрiчаються. Той лоботряс – очевидно, щоб похвастатися перед пасiею – образив Тимофiя. Тимофiй майже непомiтно – у пiдборiддя, – i образник падае. Тодi вiн бере дiвчину за руку, i та йде з ним. Пройшовши метрiв двадцять, несподiвано вiдчув: вона йому чужа. Чужа до болю! Вiн вiдпустив ii руку, сказав «до побачення» i пiшов. Оглянувся, а дiвчина стоiть i плаче. Дивнi створiння отi дiвчата, подумав, дивнi.