Заручники містерії та абсурду

Заручники мiстерii та абсурду

Ярослав Трiнчук

Чи впевненi ми, що здатнi керувати власною свiдомiстю? Гарантii нема нi в кого… Вiйна в Афганiстанi. Молодий льотчик отримуе завдання розбомбити об’ект. Побачивши, що це звичайне село, вiн скинув бомби на гори. Олександр (льотчик) знае, що за це буде покараний. «Покарання» несподiване – льотчика вiдправляють на курорт. В Радянському Союзi розроблялася методика психотронного впливу на людину. Цебто, з людини висмикували свiдомiсть. На курортi Олександр знайомиться з привабливою лiкаркою.

Вiн i не пiдозрюе, що став «пiддослiдним крiликом». Несподiванка друга – у психлiкарнi пiлота лiкуе та ж особа, яка спробувала скалiчити його свiдомiсть.

Ярослав Трiнчук

Заручники мiстерii та абсурду

КВАРТЕТ

Олександр набрав швидкiсть, потягнув до себе ручку i повернув ii трiшки вправо. Лiтак лiг на крило i слухняно ввiйшов у вiраж. Стрiлка варiометра завмерла на мiсцi, а лiтак почав виписувати коло над горизонтом. Зробивши поворот на триста шiстдесят градусiв, пiлот вiдчув легкий струс.

Вiн потрапив у турбулентний струмiнь власноi машини. Це вищий пiлотажний клас. Вирiвнявши лiтак, Олександр потягнув ручку на себе i взяв вертикаль. Земля позаду стала дибки; ще трiшки – i вона слухняно описуе над головою коло. Ручку вiд себе – горизонт стае на мiсце, а земля лягае пiд крило i бiжить назустрiч. Молодому пiлотовi вiд захвату сперло дихання – сьогоднi вiн ще раз продемонстрував свiй «почерк».

– Вражий син, – говорить з захопленням командир ескадрильi, спостерiгаючи за польотом учня.

 – Граеться з небом як з коханкою. І це на важкому Су-17.

Вiн пiде назустрiч Олександровi, коли той вiртуозно посадить лiтак i уже стримано скаже:

– Молодчина. Молодчина, чорт забери. Чиста робота.

– Дякую, – льотчик трохи збентежився. Зараз вiн почувае себе як пiсля першого поцiлунку. – Знаете, менi це страшно подобаеться, – говорить якось винувато i дивиться у небо – а в поглядi здивування: невже я й справдi лiтаю там? Потiм глянув на командира i трiшки похвастався.

Так, по дитячому. – Вiдчуваю у собi таку силу, – i стиснув кулаки. – Таку силу, що здатен гори перевернути.

Дивний цей Олександр, подумав командир. Коли у небi, то носиться там, як сам Сатана, коли ж розмовляеш з ним, то вiн сором’язливий, як дiвчина. А вголос сказав:

– Небо – стихiя. Материк особливий… І для особливих.

– Здаеться, я починаю у це вiрити.

– То й добре, але вiрити мало. Треба розумiти.