Рапсодія у Ре мінорі

– Шкода.

– Зiграй ще.

– Іншим разом.

– Коли ти граеш, я втрачаю себе.

– Чому?

– У мене тодi загострюеться не тiльки гастрит, а й вина перед людством.

– Тимофiю, ти якийсь дивний.

– Я знаю.

– Чому ти не такий, як усi?

– Помиляешся, Яно, то усi не такi, як я, – сказав абсолютно серйозно.

– Але ж усi мають сiм’i, постiйнi заробiтки, тобi ж уже пiд тридцять, а поводишся, як розбещений юнак.

– Де у моiй поведiнцi розбещенiсть?

– То свiт не такий, то депутати дурнi, то влада – злодiйчуки, то народи тратять ресурси даремно, а самi остаються убогим – ось чим ти переймаешся.

А менi ще й разу не сказав, що любиш, – i ображено вiдвернулася.

– Яно! – Тимофiй зробив вигляд, що здивувався. – А що я роблю час вiд часу?!

– Пошляк… Пошляк…

– Дякую. Бачиш, як просто стати таким, як усi.

Дiвчина здивовано глянула на нього. Чорти б його забрали, та вiн же все розумiе. Просто граеться, поганець. А реагуе швидко – iнодi речення ще не закiнчиш, а в нього вiдповiдь уже готова, та ще й така, що може образити.

Поганець, таки поганець…

Якийсь час дiвчина мовчала, потiм пiдiйшла i, дивлячись йому в вiчi, повiльно вимовила:

– У нормальних жiнки, дiти…

– Не можу я мати нi жiнки, нi дитини.

– Чому?

– Я маю намiр померти.

– Ти що, дурний?!

– Яно моя гарненька, я й справдi не хочу жити… Свiт чужий менi, я чужий свiтовi – i все, ми квити. Тут навiть без психiатричних ускладнень.

– Ти жорстокий.

– Можливо. Але, щоб ти знала, для мене вже вiдсутня проблема життя i смертi.

Тому такi категорii як милiсть, жорстокiсть i таке iнше мене вже не цiкавлять. Питання стоiть, як померти.

– Тимофiю, перестань говорити дурницi.

– Бачиш, i ти розумiеш, що життя то дурниця.

– Не чiпляйся до фраз, якi нiчого не значать.

– Вiрно, Яночко, вiрно. Та не тiльки те, про що ми говоримо, нiчого не значить, не значить нiчого саме життя. У всякому разi, для мене. Тепер я лише думаю, який кiнець обрати. Стрiлятися – банально. Мабуть, поiду на Кавказ, викопаю у льодовику яму, прийму снотворне, напишу записку «Найближчi сто рокiв прошу не будити» i засну собi спокiйно.

– Ти жорстокий i безсердечний егоiст.

– Знаеш, як вiдрiзнити егоiста вiд альтруiста?

– Якась дурниця?

– Цiлком серйозно.

– Нi, не знаю.

– Того, хто хотiв би знати, хто вiн, треба скинути з сьомого поверху. Якщо кричить «Рятуйте!» – закiнчений егоiст, якщо застерiгае: «Бережiться там внизу!», то альтруiст.

– Тобi тiльки б жартувати.