Кожному своє

Що професор полiтикою не займаеться, i йому байдуже, хто там мае владу, йому повiдомлено, та оцей маленький опiр – полковник був переконаний, що то лиш примха вченого – змусив Паскудного змiнити тактику. З цим кооператором почекаемо. Не вдасться переконати – дискредитуемо. Почнемо з iншого боку. Ну, хоч би з священика.

– Отче духовний, пiдiйдiть до мене.

Той пiдiйшов, i полковник тихо промовив:

– Звiльняеться мiсце у семiнарii, отче… Наскiльки я знаю, православна церква про вас високоi думки.

– Усiляка влада вiд Бога, – смиренно вiдповiв священик, а полковник тихо зрадiв – цей наш.

– Ви розумна людина, отче, завтра будете на кафедрi.

– Тодi я пiду i пiдготую проповiдь.

– І о восьмiй ранку виступите по телебаченню. Ідiть в автобус. Вiн скоро виiде звiдси. – Полковник на перепустцi вписав прiзвище священика i вiдпустив його. Тодi покликав журналiста.

– У «Вiльному словi», що вiднинi буде урядовою газетою, е вакансiя.

– Менi це пiдходить.

– Завтра на восьму ви принесете негативний вiдгук на виставку молодих художникiв, що експонуеться зараз у великому залi музею народного мистецтва.

Основний змiст: на виставку не потрапили твори справжнiх майстрiв, вiдбiр був тенденцiйним, симпатii органiзаторiв визначала просто вигiдна кон’юнктура. Натякнiть, що органiзатори симпатизували у свiй час Руховi. Найближчим часом вiдкриеться виставка справжнiх шедеврiв. Можете назвати кiлька прiзвищ. Ви розумiете, що я маю на увазi?

Журналiст теж одержав перепустку i вийшов.

– Виставочний зал незабаром буде вiльний, – полковник зупинив свiй погляд на Молодановi.

– Для придбання нових експонатiв, музею видiлено велику суму. Вашими роботами зацiкавилась дирекцiя.

– Таке визнання – для мене честь. І я обiцяю, пане полковнику, що буду працювати з новою владою, бiльше того, буду виконувати ii замовлення… лиш у тому разi, якщо не буде кинуто до в’язницi жодного полiтичного.

– Влада, художнику, не для того, щоб обговорювати з кожним, що iй робити, вона для того, щоб вказувати кожному, що той мае робити.

Мiж iншим, у вас досi нема квартири… Так i проживете вiчним приймаком? А ваш учень i друг Роман… як його? Вiн тут?

– Тут я, пане полковнику, тут, – з поспiшнiстю сказав невисокий юнак i став перед Паскудним.

– Готуйте своi роботи для виставки. Ось вам пропуск.

Гра бездоганна! Полковник потирав руки. Вiн входив у смак. Ще б! Володiти увагою таких людей! Мати над ними владу! Над тими, хто i не глянув би на нього вчора.