Кожному своє

Спокiйно, з почуттям абсолютноi переваги над усiм свiтом.

– Рiк-два попрацюете сторожем, потiм побачимо… i ще: власне, задля цього я вас викликав, бiльше попереджувати ми вас не будемо… Цей устрiй змiнити не здатний нiхто.

Машина розтанула в осенi. Осенi 1985 року.

Лагiдний вiтерець ледве похитуе золотавi листочки.

ВІЛЛА ПРОФЕСОРА БРАТИШИНА

Море заспокоювалося. Хмари на небосхилi розiрвались, i леза сонячних променiв уткнулися у воду. Окремi вали, втративши свою руйнiвну силу, ще пiнилися над пiдводним камiнням, а на берег викочувались лiниво, нiби для того, щоб погратися галькою та розважити чоловiка, що сидить на скелi i вслуховуеться у зловiсний шепiт хвиль.

Це професор Григорiй Федорович Братишин. Вiн у задумi. Гамiр пташнi, дивовижна архiтектура неба, дiалог моря i землi викликають у серцi щемливий бiль. Так було сотнi мiльйонiв лiт тому, коли й роду людського на землi ще не було, не змiниться нiчого й тодi, як з роду цього не зостанеться i слiду.

А земля довкола – як мiсячна поверхня.

Чорна. Зашкарубла. Мертва. Вдалинi бовванiють руiни хiмiчного заводу, що вибухнув i згорiв кiлька рокiв тому, знищивши навкруги все живе. Коли промiння призахiдного сонця пробиваеться крiзь хмари i падае на скелет будiвлi, чорнi руiни нiби кривавлять.

Ця мертва земля – його власнiсть. Пiсля аварii бiохiмiк Микола Петрович Михайлiв, давнiй друг професора, порадив викупити ii у держави. Мiсцева влада зрадiла, що може так легко скинути з себе одну з проблем i з радiстю продала всю заражену територiю Братишину.

Михайлiв у своiй лабораторii вивiв грибок, який нейтралiзуе отруту, ним розчистили зо два гектари землi, i Григорiй Федорович побудував тут, у самому центрi отруеного побережжя, дiм.

– Як гнiздо орла, – вигукнув якось у захопленнi полковник Леонiд Орович Паскудний, милуючись на цей справдi чудовий витвiр архiтектора Олега Івановича Чалого.

Сама вiлла, на перший погляд, непримiтна. Насправдi – це споруда з сучасних матерiалiв, обладнана найскладнiшою електронiкою, створена у стилi украiнськоi народноi архiтектури.

Фасад першого поверху – конструкцiя зi скла й алюмiнiю – при бажаннi розсувався, вiдкриваючи вид на море i пiвденну частину побережжя. Тут розташована велика свiтлиця й три кiмнати, кухня, комора. На другому – музична кiмната, бiблiотека, робочий кабiнет. Другий поверх обрамляла галерея з рiзьбленого дерева, над якою майстер з Гуцульщини працював два роки.

Праворуч на виступi гори стояла вiтротурбiна.