Заручники містерії та абсурду

– Той, хто водневу бомбу…

– Той.

Тепер вони мовчали. Ішли повiльно i мовчали. Згодом Олександр сказав:

– Чоловiк повинен робити щось значне. Я обрав – лiтати.

– Свiт нинi, синку, дуже складний. Не виключено, що скоро тобi доведеться робити «щось значне», як ти кажеш, але воно тобi радостi не принесе.

– Що ви маете на увазi?

– Що тобi доведеться скидати бомби.

– Ви мене вчили захищати Батькiвщину. Надiюся, iх свист бентежити мене не буде.

– Олександре, свист бомб бентежить… Уже тому, що iх скидати доводиться на голови невинних.

– Але ж…

– Полiтики говорять, що то вороги… Та ми знаемо, що воно не так.

– Це ж злочин…

– Шкода, та полiтики тим не переймаються. – Вiн знову зупинився. Подивився учневi в вiчi i тихо сказав: – Менi здаеться, що людство зовсiм здичавiло.

Олександр витримав погляд i твердо вiдповiв:

– Я не буду задумуватися над проблемами людства. Для того е фахiвцi. Я виконую певну функцiю, i, що iнтересно, це менi подобаеться.

Здаеться, я повторюю вашi слова?

– Останнiм часом у мене виникають сумнiви. Те, що ми напали на Афганiстан, е великою помилкою. – Помовчав трохи, а потiм зi злiстю додав: – Вони, гади, своiх дiтей туди не посилають.

Спочатку Олександр нiби не почув. А потiм зробив вигляд, що вiн сприйняв це як жарт.

– У вас сумнiви?! Ростиславе Модестовичу, ви мене здивували.

– Я навчив тебе лiтати. У всякому разi, я так думаю. Але воно не зовсiм те. Тепер я точно знаю, що навчив тебе убивати.

Що ти й робитимеш скоро. І з задоволенням. – Ростислав Модестович говорив тихо. Пiдкреслено тихо.

Олександр зупинився. В його очах написалося здивування.

– Я нiколи не думав про таке.

– Про моi сумнiви ти повинен донести у КГБ… І мене вiдправлять у вiдставку. Здаеться, я втомився вже.

– Ростиславе Модестовичу, ви мене образили.

– Олександре. Ти повинен донести. Ти професiонал i розумiеш, що таке офiцерська честь.

– Товаришу майоре, у мене е свiй власний кодекс честi.

А вiн забороняе зраджувати учителя i друга. Навiть якщо заради цього менi довелося б пожертвувати власною свободою або власним життям.

– Не говори так, Олександре. Людина здебiльшого говорить щиро, але поступае – вiдповiдно до конкретноi ситуацii. Ти не знаеш, у якiй ситуацii можеш опинитися завтра.

– Ростиславе Модестовичу, не сумнiвайтесь у менi.

– Якби я в тобi сумнiвався, то не розмовляв би зараз з тобою.