6 смертних грiхiв. Сила негiдному…

6 смертних грiхiв. Сила негiдному…

Ярослав Володимирович Савчин

Початок столiть, що плавно перетiкае у кiнець… Тьма пануе, але в цей момент перед нами з'являеться псевдосвiтло, котре дякуючи випадку стае силою. Чи зможе воно врятувати все? Чи згорить у своiх переконаннях?

6 смертних грiхiв

Сила негiдному…

Ярослав Володимирович Савчин

© Ярослав Володимирович Савчин, 2017

ISBN 978-5-4485-9583-7

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

6 смертних грiхiв

Пролог

Не мае величi цiни,

В вогнi червоноi розправи,

Хоч я горю у тих бажаннях,

Якi я забираю iз собою в днi,

Бо вiд сотнi лiт,

Я бачив цей злий свiт,

Горiв охоче,

Неначе кров в астралi так воркоче,

І свiтить менi шлях зоря ясна,

Чому вона?

Чому менi така?

Свiтила, вогнем своiм iх оповила,

Й вчасно в раз згорiла,

Я е те зло, якого ще тут не було,

Бо у свiтi, зло в завiтi,

Мене в пiтьму раз понесло.

Ну що ж, тягни мене буденна,

Вiйна ота така злиденна,

Хоч раз я правду тут скажу.

Ви е нiхто, нiчим ви е,

Наставлення моi вам слухать.

Та керуватись моiм духом,

Який життя мое веде.

Гори свiча, та де-не-де,

Плати iм тварям той розплатой,

Яку повиннi вони взяти,

Й приклонитись за цей свiт.

Бо правдой вдарить в цей одвiд,

Переб’е ваш заповiт,

Який керуе всiма вами,

Та знищуе усе без тями,

Та й смерть не жде,

Всiх в правду забере,

Забере усiх долями,

Та не покутними пiстрями,

Весь свiт до бiса рознесе!

Та й вдарить грiм,

І тодi все!

Усе простуеться до дзвiна,

Й враз упаде на колiна,

Та й де любов? Яка любов?

Яке безжурне те кохання,

Горить iскра, та не в останне,

Три вершника знесуть цей свiт.

Ось вам i перший заповiт.

І

Нападок

Ось iде потяг в даль,

Горить та ясна спектораль,

Й знедолена душа сидить.

Сидить вiн в тьмяному вагонi,

Та й розумiе, що вiн тоне,

На днi червоного бокала,

Та все ж вiн п’е, бо зна немало,

Та й баче враз так пiлiгрима,

Який теж п’е, й трактуе щось вiдмiнно,

Так, що весь люд звiвся до тих слiв.

«Що ж пiдiйду я» – каже вiн,

І йде, рушае, щоб те знати,

Та не знае, що й сказати,

Коли в раз чуе тихий дзвiн.

«Дивно… А може я е вiн?»,

Той недалекий щось промовив,

Про правду, вартiсть скотобою,

Ту, що без бою вiддають.