Приятель небіжчика

Приятель небiжчика

Андрiй Юрiйович Курков

До книги увiйшли два гостросюжетних романи Андрiя Куркова. У першому – «Приятель небiжчика» – головний герой шукае найманого вбивцю, щоб замовити… власне вбивство. Здавалося б, усе передбачено. Та наслiдки його рiшення виявилися драматичними i несподiваними (а iнакше у Куркова й не бувае). Другий роман – «Не приведи мене в Кенгаракс» – мiстичний трилер. Його герой, студент, наймаеться супроводжувати таемничий вантаж, за яким починаеться справжне полювання…

Андрiй Курков

Приятель небiжчика.

Романи

Приятель небiжчика[1 - Переклад з росiйськоi Леся Герасимчука© Л. А. Герасимчук, переклад украiнською, 2003]

1

Якби я палив, було б легше пiсля кожного тихого, ззовнi недоладного i невiдчутного скандалу, випалювати по кiлька сигарет, i дим, нiкотин, що тим часом стае не те щоб змiстом або запахом життя, але чимось вiдволiкаючим, – нiби фiмiам, що пахтiе на мою пошану: вiн допомагав менi в черговий раз побачити в подальшому моему iснуваннi радiсть.

Але я змалку не палив i вважав, що починати палити в тридцятирiчному вiцi – або дитячiсть, або дурiсть.

Дощ нiяк не починався. Бралося на вечiр. Дружина зачинилася у ваннiй, але це не було звичайним прийманням ванни. Я теж iнодi зачиняюсь у ваннiй, хоча з якого дива мав би соромитися власноi дружини. Оце й притичина, що все з’ясовуе: ми давно вже далекi одне вiд одного. Увечерi, лягаючи в постiль, ми роздягаемося в темрявi, а при денному свiтлi, приймаючи ванну, соромимося власноi оголеностi.

Оголенiсть тут – це ранимiсть. Вона те саме сказала б. Але мене також можна поранити, i найчастiше це робить вона. Ми вже й не говоримо про це, хоча ранiш намагалися все з’ясувати й направити словами.

Здавалося б, осiнь – пора тепла, що вiдходить, початок сезону збереження минулого тепла в iм’я прийдешньоi зими, щоб не змерзнути. Час заклеювання вiкон та балконних дверей. Коли ще сама природа так сприяе про вiднову чи змiцнення затишку, фiзичного й душевного.

Але що вересень для нас? Нiчого. Ми мовчимо, спiлкуемося вигуками. Кожен сам собi варить каву i смажить яечню.

Час покласти цьому край. Нема куди пiти: однокiмнатну квартиру навпiл не подiлиш.

Любов до стрибкiв у воду з вишки пригадувалася щоразу при визираннi з вiкна нашого восьмого поверху. Але не давала потрiбного iмпульсу для стрибка. Я зроду не самогубець. Життя поза межами мого побуту менi дуже подобалося.