Сповідь з того світу

Їдучи центром мiста, ми бачили тiльки кiлькох перехожих, якi поспiшали чи на роботу з дому, чи навпаки. Тут уже дорожне покриття було трiшечки кращим, тож наш мiнiвен пiшов упевненiше. Бiля церкви Святих Володимира i Ольги перехрестилися, просячи щасливоi дороги, i скоро виiхали з мiста.

Тепло всерединi салону, що йшло вiд пiчки, мирне гудiння двигуна й зосереджений вигляд Івана вселяли у душу спокiй, так що я втопилася у своему крiслi i заплющила повiки. Спокою менi не давав тiльки голубенький вогник, що блимав менi просто в очi.

Я уважнiше почала розглядати: зверху, над лобовим склом, до обшивки салону була вмонтована невеличка веб-камера.

– Ух ти, – мовила я. – Бачу вас, юний друже, захоплюе режисура? Дозвольте запитати, що ви тут знiмаете на цю камеру у салонi? Сподiваюсь – нiчого непристойного?

– Маеш на увазi порно? – спитав Іван, не вiдриваючи погляду вiд дороги. – Не, я вже з того вiку вирiс. Хоча… Ти знаеш, коли тебе затримуе даiшник, то iнакше, як порнухою, того процесу не назвеш.

От я i фiксую все на плiвочку. Коли iнспектор бачить мою камеру, тiкае, як щур вiд свiтла.

Ми саме проiжджали повз Кiзенку – мiсце доволi неприемне, пустельне, куди звозилося смiття з усього мiста. Раптом Іван почав збавляти швидкiсть, обличчя його спохмурнiло.

– На тобi: про вовка промовка.

На дорозi стояв iнспектор ДПС i паличкою наказував нам зупинитись. Ми виконали його вимогу, зупинилися i перед тим, як iнспектор встиг пiдiйти, Іван увiмкнув свою камеру.

Вiн вирiс iз темряви, постукав у скло. Хоча я чогось подiбного й чекала, але все одно здригнулася з несподiванки. Іван опустив скло, перед нами з’явилося обличчя ДПСника.

– Добрий вечiр, сержант Ковальчук.

Враз у салонi потягло холодом: чи то вiтер прорвався крiзь прочинене вiкно, чи то так повiяло страхом вiд цього сержанта зi скляними очима.

– Добрий вечiр. Що сталося? – суворо запитав мiй чоловiк.

– Нiчого.

Тут аварiя, вийдiть, будь-ласка, з машини, треба людинi допомогти.

Іван видихнув, розшпилив пасок безпеки i вийшов з машини. Я озирнулася навсiбiч – навколо була мертва тиша: безлюдна траса, поле, далi – перелiсок. Я бачила, як Іван з iнспектором пiшли до вишневоi «дев’ятки», припаркованоi через дорогу.

Раптом тривога, що мучила мене цiлий час, пiдсилилася до максимуму. Страх своiми пазурами обхопив мое серце i стиснув до болю.