Судний день

Судний день

Ярослав Іванович Ярiш

Історiя Украiни в романах

«Гомонiла Украiна, довго гомонiла, довго, довго кров степами текла-червонiла»…

Зi шкiльноi парти ми пам’ятаемо, як Шевченко у своiй безсмертнiй поемi «Гайдамаки» «скликав» у Холодний Яр вiдважне гайдамацтво, а ми з хвилюванням слiдкували за долями Гонти, Залiзняка i Яреми Галайди. Та чи було все саме так, як описував Великий Кобзар? Як зараз нам ставитися до кривавих подiй Колiiвщини? Що це було: стихiйне повстання украiнського селянства, спланована вiйна за вiдновлення незалежностi Украiнськоi Держави чи «багатоходiвка» Росiйськоi iмперii?

На це питання дае вiдповiдь новий роман Ярослава Ярiша «Судний день».

Його сюжет заводить нас у жорстоке ХVІІІ столiття, де помiж темних пущ Холодного Яру та глибоких байракiв запорозького степу кувалися свяченi ножi, у той час як у замках i палацах жирувало знавiснiле вiд безкарностi панство. Ось-ось «заспiвають третi пiвнi», впаде iскра у порох i велике пожарище затопить всю Украiну, спом’янувши гордi часи Хмельницького i Палiя.

Усе нiби й просто… Але була ще й третя сила…

Ярослав Ярiш

Судний день

© Я. І. Ярiш, 2016

© Л. П. Вировець, художне оформлення, 2016

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2006

* * *

Пролог

Млiiв. 1766 рiк

Десятки коней голосно тупотiли, пiднiмаючи хмару куряви. Дощику не було уже кiлька тижнiв, тож пилюка на дорозi стояла мало не по кiстки. На небi – нi хмаринки.

Сонечко пригрiвало добряче, так що з-пiд шапок виступив рясний пiт. Конi смердiли по5том, а вiд них той запах передавався i на людей. Понад усе хотiлося скинути iз себе кавалерiйськi лати, розiгрiтi сонцем, i шубовснути з розгону у воду. Не можна.

Пан Воронович iхав попереду, поруч iз ним тримався той самий бiскуп, що його не допустила до церкви млiiвська громада, а позаду – озброенi жовнiри. Із млiiвцями потрiбно було розiбратися, до того ж так, аби iншим наука була.

Будучи на королiвськiй службi, Воронович не подiляв таких методiв. Вiн був ротмiстром однiеi з корогов так званоi украiнськоi партii, тобто вiйськових пiдроздiлiв, що були дислокованi на украiнських землях. Пан ротмiстр розумiв, що вiйськовi не повиннi втручатися до справ релiгiйних, але тут закрутилося трохи по-iншому. Полiтика. А де полiтика – там i грошi…

Жовнiрська кавалькада минула першi дерева, що росли край дороги при в’iздi до мiста.