Сповідь з того світу

Сповiдь з того свiту

Ярослав Ярiш

Історiя Украiни в романах

Хто насмiлиться кинути виклик Долi? Хто заставить Коло Історii крутитися в iнший бiк? Хто здатен перескочити безмежну прiрву вiдчаю, страху й зневiри, пiднятися вище за саму Смерть i своею любов’ю розiгнати темряву?! Невже вона, тендiтна молода жiнка, в котроi щойно забрали найдорожче? Їi Іван гине пiд час подiй на Майданi – Марiя ж не може змиритися зi смертю коханого чоловiка. І ось жереб кинуто: Доля заводить жiнку в дохристиянськi часи, вимiрявши дистанцiю у 13 столiть.

Галасливим вертепом пробiгають поколiння, змiнюються епохи… Авари, хрестоносцi, монголи, яничари, НКВС… А Марiя все мандруе i мандруе: щойно перетнувши фiнальну лiнiю, знову опиняеться на стартi. Це i е вiдповiддю всесильноi Долi на ii виклик, адже Кола Історii не розiрвати: як гинули Івановi прадiди, так i вiн мусить вiддати свое життя за рiдну землю…

Ярослав Іванович Ярiш

Сповiдь з того свiту

Історичний трилер

Автор книжки висловлюе подяку за наданий iсторичний матерiал журналiстам, краезнавцям та iсторикам Львiвщини:

Любомиру Свiтенку, Романовi Гораку, Володимиру Дудку, Романовi Смiлцi, Юлii Дурбак та Ігоревi Сапеляку.

Також автор висловлюе подяку народному депутату Ярославу Дубневичу за пiдтримку та популяризацiю книжки.

Пролог

Навколо шумiли старi липи. Вiтер пробiг помiж iхнiми товстезними стовбурами, шугонув прибережним верболозом i понiсся далi понад рiчковою гладдю.

Помiж деревами блукали слота i сiрiсть, обiймаючи мрякою, напуваючи дощем та заколисуючи шумом у верховiттi.

Небо нависло густими сiрими хмарами i все плакало, плакало, плакало. Кажуть: воно живе – небо. Йому з висоти все видно… Ще недавно це небо посмiхалося зорями, пiдморгувало молодим мiсяцем купальськiй ночi – як раптом почервонiло. На сходi. Нi, то не сонечко вставало з-за пралiсiв, аби дати людям теплий лiтнiй день. То була заграва: горiли мiстечки й села по той бiк Верещицi.

Прийшла бiда, тож i плаче тепер…

Цей муж лежав нерухомо просто в калабанi. Вiн дивився своiми вже скляними очима на те сiре небо, що плакало над його тiлом. Муж не рухався – гримаса болю запеклася на обличчi. Грубi краплi з розгону падали на чоло, щоки, бороду, стiкали по волоссю. Вони поволi змивали той бiль – лице ставало спокiйнiшим.

Вишита дивним орнаментом сорочка була закривавлена, рана у грудях стала смертельною.