Сповідь з того світу

– Та дайте ж чоловiковi вiдсапатися! Хiба ж не бачите – з дороги! – спробував за мене вступитися один з парубкiв.

– Менi ж завтра далi iхати. А зараз – повечеряти б…

Дiвчата сяк-так дали менi спокiй, хлопцi ж спровадили у бiк жертовникiв:

– Там, бiля Лади, знайдеш мед i свiжий хлiб: нашi боги добрi, подiляться з гостем останнiм. А завтра ми запровадимо тебе до нашого Городка…

Жертовник стояв на березi рiчки. Хлопцi казали правду: тут я знайшов направду свiжий хлiбчик, запашний медок i поiв собi усмак, перед тим помолившись Ладi й подякувавши iй.

У вiдповiдь вона менi пiдморгнула.

Знову вмостився спати. Очi моi вже заплющилися у напiвснi, а регiт дiвчат та бiснування парубкiв усе ще долинали до мене. Я посмiхнувся. У нас, понад Десною, так же нинi палять вогнища й водять хороводи. Недаремно наш волхв каже, що всi ми – браття, онуки Даждьбожi. Знову дiвочий веселий смiх. Вони ж тут вельми гарнi – дiвчата, одначе i в нас, сiверян, не гiршi. Марина. Чекае там. Ех, коли б не ii очi, добре погуляв би нинi… Не можна… Обiцяв…

Сон усе-таки перемагав.

Нiби у якомусь маревi, побачив я Марiю зi своiм мужем. Вийшовши на цю галявину, вони пiдiйшли до Лади. У жертовнику ледь жеврiв вогонь, слабенько освiтлюючи iдола. Мiсяць поливав Ладу згори своiм свiтлом, а ще вiдблиски купальськоi ватри стрибали по ii товстих боках. Марiя навiть посмiхнулася, розгледiвши на iдолi очi, рот i нiс.

– Вона добра i помагае тим, хто люблять одне одного, допоможе нам зберегти нашу сiм’ю, – пояснив Іван.

Чоловiк роздмухав вогонь у жертовнику, пiдкинув дровець, що лежали поряд.

Багаття розгорiлося, почало танцювати, смiятися. Вiд цього Лада враз повеселiшала, ще ширше посмiхнулася iм… Раптом до них пiдiйшов якийсь старий у ветхому одязi та пiдперезаний шнуряним поясом.

– Ой не у тих помочi просите, – сказав старий так, що Марiя стрепенулася тривожно. Іван же навiть не озирнувся: роздмухуючи вогонь у жертовнику, вiдповiв старому:

– Просимо помочi у Лади, аби зберегла i збагатила нашу родину, щоби бiда оминала нашу хату.

А ти, старий, чого не веселишся, чом не спiваеш зi всiма? А може, ти знайшов уже квiтку папоротi?

Старий нiби не чув тих слiв.

– Ми з Михайлом зробимо все, що зможемо, будемо вас захищати, скiльки вистачить снаги. Але ми не всесильнi – диявол також не спить. Його полчища проклятих чорними грозовими хмарами будуть сунути на цю благословенну землю, так що руки нашi млiтимуть вiд невимовноi напруги, а голос захрипне вiд великого крику.