Сповідь з того світу

Житимеш у розкошi. А коли нi – то я вiддам тебе на поталу своiх людоловiв. Ти помреш у муках, а твое тiло роздиратимуть дикi звiрi. Вибирай, – ще раз наполiг Половий.

Жiнка опустила очi, готуючись до смертi.

– Нiколи!

Вона i справдi була дуже гарною, i з неi вийшла б добра цариця. Одначе ця жiнка вибрала iнакше. Половий видихнув, тамуючи гнiв, тодi почав добувати свiй меч, поволi занiс його над головою жертви. Вона навiть не охнула.

– Шкода, – натомiсть зiтхнув Недоля.

– Зупинiться!

Михайло чорною тiнню вислизнув з лiсу, а голос його був такий рiзкий, що обри аж здригнулися з несподiванки. Завмерли. Один Недоля почав поволi пiдводитися, раптом ухопив бойову сокиру i кинув нею у Михайла. Смертоносна зброя профурчала, обертаючись у повiтрi.

– Зупинися! – ще раз наказав муж – i вiд його голосу сокира застигла на пiвдорозi.

Усе затихло. Навiть липи старi перестали шумiти. Завмер вiтер. Рiчка стала, зупинивши свою течiю.

Обри також застигли: хто стоячи, хто балакаючи, хто пiдносячи до рота ситний слов’янський хлiб. Катована жiнка також застигла поглядом, дивлячись на Михайла своiми великими виразними очима.

Пiдвiвся лиш той, хто не був людиною, – Недоля.

– Чого тобi треба?

– Я прийшов по неi.

– Опа-ча, – вишкiрився степовик. – Вона зробила свiй вибiр, так що ти тут нiчого не зробиш, бiлий! Вали звiдси!

– Я не вiдступлюся, – твердо вiдповiв Михайло.

Демон перестав шкiритися, натомiсть нагнав на себе страшну гримасу гнiву.

– Не жартуй зi мною, Михаiле! Нас тут четверо, а ти – сам-один! Сила – за нами!

На пiдтвердження цих слiв позаду Недолi стали Бiда, Лихо i Малий. Михайло мовчав, навiть не думаючи вiдступати. Недоля добре це бачив, тому вiв далi:

– Ти готовий вiддати свое життя за оцю жiнку? Вона ще трохи – i буде наша. Ти не бачив, як блиснули ii очi, коли обрин сказав iй про царство, про розкiш.

Про життя! Вона лише жiнка, а жiнки завжди лягають пiд сильнiшого. Тому, мiй бiлий друже, зникають цiлi народи, хоча люди залишаються. Асимiляцiя… Те ж саме чекае i тутешнiх русинiв.

– А як же пророцтво? Як же Андрiй, що стояв зi своiм хрестом на Днiпрових кручах?

Недоля удавано засмiявся:

– Це все байки…

– Не бреши, демоне! Тут iще будуть стояти мiста християнськi iз церквами золотоверхими. А що до жiнки – вона не дасться.