Украдена батьківщина. Трилогія

Коли хилилось сонечко додолу,

Передовий загiн iз дужих козакiв,

Якi охороняли саму вищу гору,

Побачили двох вершникiв,

Що мчали у розмiщення полкiв.

В одного з них на спинi трiпотiв,

Як бiлий птах,

Той прапор, що спасае крах

Для переможеного вiйська.

Це були два гiнцi,

Якi вiд iмператора прибули

Могутньоi самоi Вiзантii.

Враховуючи цi подii,

Вiн просить в Дiра згоди

Провести з ним переговори.

Зiбравши свою раду,

Дiр вислухав пораду

У кожного iз них,

А потiм так сказав:

«Раз iмператор сам прислав

Своiх гiнцiв до нас,

Я говорити буду з ним!

І закликаю вас

Молити Бога,

Щоб наша перемога

Забрала мало кровi.

Ми можемо вже завтра взяти гори

І вiзантiйцiв скинути у море,

Але це принесе велике горе

У тисячi сiмей,

Як нашому, так вiзантiйському народу.

Ми мусим нести перемогу

Не тiльки кров'ю i мечем карати ворогiв,

А й з мудрiстю провести до порогу,

Та з миром iх вiдправити iз наших берегiв».

Пiсля поради з старшиною,

Рiшили, що з собою

Як i годиться,

Дiр вiзьме ще Аскольда,

Щоб була вiрна допомога

Й не турбувала там тривога

Про рiшень правильнiсть своiх.

У супроводi свити дужих козакiв

Аскольд i Дiр на конях прискакали,

Де iх уже чекали.

Призначену для них високу охорону,

І не до трону,

А на нейтральну зону

Привести мали iх обох.

Шатро розiп'яте велике

Стояло у гаю,

І свиту залишивши свою

Поближче вiд шатра,

Дiр i Аскольд пiшли туди,

Вела куди

Його величностi прислуга.

Ще не дiйшли до входу,

Як iм на зустрiч на дорогу

Сам iмператор вийшов.

Вiн низько уклонився,

До самоi землi,

З усмiшкою дивився,

Як нiби це були вже самi дорогi

Для нього гостi на землi.

Вiн сам провiв в шатро,

Як пес Бровко

Бiля Аскольда й Дiра вiн втирався,

На ласку в них вiн сподiвався,

Щоб тi за ним лишили

Імперii ту честь,

Якою Вiзантiя була сита.

В самого ж морда була бита,

За те, що злодiем залiз

У хату вкрасти жита

Чужого мирного народу.

Коли, кивнувши, дали згоду

Аскольд i Дiр послухати слова

Що Імператор скаже,

Тодi той iмператор, як сова,

Поставивши великi очi кругом,

Прикинувся одвiчним другом

Й промимрив вiн такi слова:

«Нiколи нi одна нога

Із Вiзантii воiна не ступить

На вашi землi Украiни.

Моя величнiсть зараз мусить

Просити в Вас пощади,

Для дружби вiчноi заради

Складем мiж нами мир».