Украдена батьківщина. Трилогія

Аскольда Дiр детально розпитав

Чия вона, майбутня та дружина,

А потiм згоду дав

І тут у табiр передав,

Що завтрашнiй похiд вiн вiдмiняе,

Аскольду ж дозволяе

Калину за дружину взяти.

На другий день,

Коли вже сонце стало добре пригрiвати,

Пiшла ватага до села,

І усмiхалися хлiба,

Аскольду в ноги колоски хилили,

Немов би так його просили

Попестити рукою

І свiдчили собою

Про зустрiч рокову, щасливу

І нiчну годину,

Коли проводив вiн Калину

До хати рiдного села.

А Дiр iшов, як завжди, попереду,

Повитий рушниками.

За ним, ступаючи ногами,

Як i на маршi бойовiм,

Ішли всi iншi старости.

Дiр не дозволив йти

В подвiр'я хати,

Де мешкали ii батьки.

Вiн зачекав, поки пiдiйде мати

Й сама вiдчинить старостам

Ворота у подвiр'я.

А мати в той момент доiла

Корову пiд хлiвом.

Поклавши невелику фiру сiна,

Тягнув ii волом

Поближче до стодоли

Калини батько,

Не старий козак.

Побачивши гостей, подав вiн знак

Своiй дружинi,

А ця, прогнавши свинi,

Що по дворi ходили,

До старостiв неквапно пiдiйшла,

По звичаю вклонилась низько,

І всiх iх повела

До чистоi свiтлицi.

І Дiр почав уже за звичаем питати,

А чи не бачили вони лисицi,

Що вбiгла тут до них, до хати,

Бо старости це мусять знати

Й лисицю ту забрати,

Бо це релiквiя свята!

Батьки розгубленi стояли,

Вони ж не знали,

Коли i звiдки все взялося,

У них в селi давно так повелося,

Що зустрiч старостiв готують

За тижнiв два до iх приходу,

Якщо тi молодi вже мають згоду

Про вiрнiсть iхнього кохання!

Вiд збуджень й хвилювання,

Як квiточка стоiть Калина,

До долу очi опустила,

Вона до того була мила,

Що Дiр на неi очi вп'ялив

І так iх не спускав,

Поки казав

Усi по звичаю слова.

Тодi Калина пiдiйшла,

Поволi скриню вiдчинила,

Взяла там рушника,

Барвисто шитого ii рукою,

Несучи так перед собою,

Аскольду подала,

І несподiвано сама

Голiвкою припала до його грудей.

З ii очей

Котились сльози, як жаринки.

Всiм тiлом вiн почув

Пекучi цi краплинки,

І серця стук вiдчув

Дiвочоi покори хвилювання,

Який у душу карбував

На вiрнiсть iхнього кохання!

Батьки до дiток пiдiйшли,

Хреста на них обох поклали,

Обняли й поцiлували,

І словом батькiвським, святим

Благословили i сказали,

Щоб в Бога вiчностi молили

За рiдну землю i народ,

Що би дiтей ростили

На вiрнiсть Батькiвщини.