Украдена батьківщина. Трилогія

Хай пам'ятають вороги

Той вiсiмсот i шiстдесятий рiк,

Що ми з'еднаемо на вiк

Всi нашi сили бойовi,

Для захисту своiх кордонiв!

Вiд iменi усiх загонiв:

«Слава нашiй Украiнi!»

Могутнiсть в тисяч голосiв,

Ввiбралося душею всiх степiв,

Ланами житнiх колоскiв:

«Слава Украiнi!

Слава гетьману i його змiнi!»

Cтояло сонце пiд полудень,

Тяглась дорога у степи

До моря десь на пiвдень,

Якою простягалися i йшли

Вiйська Святоi Украiни.

За ними по Днiпру пливли

Їх судна бойовi шнурками,

Заповненi разом iз вояками,

Харчами й зброею,

Що кiлькiстю своею

Тi води всi покрили

І веслами Днiпро усе спiнили.

Вужем тягнувся з краю в край

Ворожий оборонний вал,

Покритий сараною зграй

Загарбникiв з чужого вiйська,

Яке в напруженнi було,

Гадюкою сичало i гуло,

Стальною смертною струною

Хотiло зупинить собою

Величнi цi полки,

Якi уже приведенi були

У боевi ряди.

На вiдстанi за крокiв сотень п'ять

Здавалося, що побiжать

Наляканi ворожi зграi

Вiд сили грiзноi, могутньоi, святоi,

Що землi рiднi своi

Повинна захистити.

Напруження зростало!

Немов в передчуттi бiди

Помiж всього згасало

Єдине сонце, що свiтило всiм

На протязi вiкiв.

По переду полкiв

На бiлому конi сидiв,

Упевнений в собi, спокiйний Дiр.

І пильний його зiр

Промацував ворожi зграi.

Як з пiд землi

Зненацька виринали

На конях мокрих зв'язковi,

І на ходу хапали

Короткi Дiровi слова

І знову мчали

На правий, чи на лiвий фланг.

І раптом Дiр здригнувся,

Немов знайшов все те, чого шукав,

Ледь-ледь Аскольду усмiхнувся,

По-батькiвськи його поцiлував

І поглядом його послав

На лiвий фланг своiх полкiв.

А потiм вiн кивком пiдвiв

Полковника Кривенка ближче,

І нахилившись трохи нижче,

Якiсь слова йому сказав,

Обняв, поцiлував,

На правий фланг рукою показав,

І той, як птах, помчав,

На крилах Дiрового слова.

Короткою була розмова

З Мартинюком, а потiм з Довбушенком,

Якi за мить помчали степом

До ввiрених полкiв.

А за спиною в Дiра трiпотiв

Жовто-блакитний прапор Украiни,

Що болем серця покривав руiни,

Якi принесенi ворожою рукою,

А в кольорах вiдтворював собою

Жовтiючi степи з колоссям переливу,

Та неба голубiнь щасливу,

Яка складала вже вiки,

Де рiднi цi степи

Ростили працьовитий той народ,

Який виборював собою,

Святою боротьбою

Життя майбутнiх поколiнь.