Сліпота

Дружина увiйшла нервова, збуджена, Твiй благодiйник, твоя добра душа, украв у нас автомобiль, Не може бути, ти просто погано дивилася, Дивилася я добре, я поки що не слiпа, останнi слова вихопилися в неi, попри ii хiть, Ти ж менi сказав, що автомобiль стоiть у бiчному провулку, я там його не знайшла, чи, може, ви залишили його десь-iнде, на iншiй вулицi, Нi, нi, ми залишили його у провулку, я цього певен, Виходить, вiн забрав його iз собою, Отже, ключi, Атож, вiн скористався з твоеi розгубленостi, зi смутку, в якому ти перебував, i пограбував нас, А я ж навiть не захотiв запросити його до помешкання, зi страху, а якби вiн склав менi компанiю, поки ти повернулася б, вiн би не змiг украсти автомобiль, Ходiмо, таксi нас чекае, присягаюся, я вiддала б рiк життя за те, щоб цей мерзотник також ослiп, Не говори так голосно, І щоб у нього пограбували все, що вiн мае, Може, вiн ще прийде, Атож, завтра вiн постукае до тебе у дверi, попросить пробачення за свою неуважнiсть i поцiкавиться, як твое здоров’я.

Вони мовчали, поки не доiхали до консультацii лiкаря. Вона намагалася не думати про крадiжку автомобiля, нiжно стискала руки чоловiка у своiх руках, тодi як вiн, низько опустивши голову, щоб водiй не побачив його очi в дзеркальцi заднього виду, не переставав запитувати себе, як iз ним могло статися таке велике нещастя, Чому саме зi мною, чому. Коли таксi зупинялося, вуличнi голоси проникали йому у вуха з бiльшою гучнiстю, так бувае, коли ми ще спимо, а вже зовнiшнi звуки проникають крiзь вуаль несвiдомостi, якою ми досi огорнутi, наче бiлим простирадлом.

Вiн струснув головою, зiтхаючи, а жiнка легенько доторкнулася йому до обличчя, наче хотiла сказати, Розслабся, я тут, i тодi вiн поклав iй голову на плече, не надаючи значення тому, що подумае водiй. Якби з тобою сталося те, що зi мною, чи змiг би ти водити машину, подумав вiн по-дитячому й, не звертаючи уваги на абсурднiсть своеi думки, привiтав себе з тим, що на самому днi свого розпачу вiн ще спроможний мислити логiчно. Виходячи з таксi, обережно пiдтримуваний дружиною, вiн здавався спокiйним, але, заходячи до консультацii, де вiн мав довiдатися про свою долю, запитав себе тремтячим голосом, Що зi мною буде, коли я звiдси вийду, й опустив голову, як людина, що втратила останню надiю.

Дружина повiдомила реестраторку в приймальнi, що вона та сама жiнка, яка пiвгодини тому телефонувала з приводу свого чоловiка, й та провела iх до маленькоi зали, де чекали iншi пацiенти.