П'ятнадцятирічний капітан

Дiйсно, з уламкiв доносився гавкiт. Без сумнiву там був живий собака. Можливо, вiн не мiг вибратися назовнi через герметично закритi люки. В будь-якому випадку, його не було видно.

– Навiть якщо там лише пес, врятуймо його, капiтане! – вигукнула мiсiс Уелдон.

– Так, так! – закричав малюк Джек. – Врятуймо його! Я сам годуватиму його! Вiн нас полюбить… Мамо, я збiгаю за шматочком цукру!

– Не йди, синку, – посмiхаючись вiдповiла мiсiс Уелдон. – Нещасна тварина, либонь, помирае з голоду i, очевидно, надала б перевагу наваристiй юшцi, а не твоему цукру.

– Так вiддай йому мiй суп, – сказав хлопчик. – Я можу обiйтися й без супу!

Гавкотiння ставало чутнiше з кожною хвилиною. Вiдстань мiж кораблями тепер становила лише триста футiв. Раптом над бортом вигулькнула голова великого собаки. Спершись лапами на фальшборт, вiн несамовито лементував.

– Хоуiк! – покликав капiтан боцмана. – Лягайте в дрейф та спустiть шлюпку на воду.

– Тримайся, песику, тримайся! – кричав Джек; неначе у вiдповiдь, собака продовжував гавкати.

Вiтрила «Пiлiгриму» було швидко переведено в положення, при якому корабель застигнув нерухомий в пiвкабельтовi вiд кораблетрощi.

Шлюпка вже погойдувалася на хвилях. Капiтан Халл, Дiк Сенд та два матроси заплигнули до неi.

Пес чiплявся за фальшборт, зривався з нього, падав на палубу, лаючи без перестанку; але, здавалося, вiн гавкав не на шлюпку, що наближалася до нього. Можливо, вiн кликав пасажирiв або матросiв, яких було ув’язнено на цьому суднi?

«Невже там залишився хтось живий?» – питала себе мiсiс Уелдон.

Залишилося не бiльше кiлькох помахiв веслами i шлюпка наблизиться до борту, що стримiв з води.

Собака знов залаяв, але тепер вiн вже не кликав на допомогу. В його голосi вiдчувалася лють. Ця змiна дуже здивувала всiх.

– Що з собакою? – запитав капiтан Халл, коли шлюпка обгинала корму, щоб пристати з затопленого боку корабля.

Нi капiтан Халл, нi тi, хто лишився на борту «Пiлiгрима» не помiтили, що поведiнка собаки змiнилися як раз в хвилину, коли Негоро, покинувши камбуз, вийшов на бак.

Невже пес впiзнав корабельного кока? Мало схоже на правду.

Як би там не було, кинувши оком на несамовитого собаку i анiтрохи не здивувавшись, Негоро, насупивши брови, обернувся i попрямував до себе.

Тим часом шлюпка обiгнула корму судна, на якiй виднiвся напис: «Вальдек».

Жодноi згадки про порт, якому належить вiтрильник.