Все тільки починається

Вона закричала…

Леся сидiла на лiжку обiймаючи колiна i тремтiла. З вiдкритоi кватирки вiяло холодом, але вона знала, що трусить ii не вiд цього. Серце калатало, волосся вологими пасмами падало на обличчя, а сорочка прилипла до спини.

Леся тремтячими пальцями торкнулась щоки i мало не скрикнула, згадавши краплю кровi iз сну – обличчя було мокрим. З горла вирвались глухi схлипи i лише тепер вона зрозумiла, що плаче. Леся вхопила подушку i розридалась, притискаючи ii до обличчя.

Нащо я це зробила? Бабуся попереджала про наслiдки.

Що ж буде далi? А якщо вiн буде приходити кожноi ночi? Я збожеволiю. Як холодно…

Леся встала з лiжка i пiдiйшла до вiкна. Вставши на кiнчики пальцiв, вона дотягнулась до кватирки, закрила ii i завмерла, дивлячись надвiр. Вздовж вулицi свiтили лiхтарi, падав густий снiг i не здавалось, що надворi нiч. Поступово вона заспокоiлась i iй навiть стало смiшно iз своiх страхiв. Насправдi все просто – вона перенервувала пiд час ворожiння, заснула за столом i вiд незручноi пози iй наснилося все те незрозумiле.

А подружки! Замiсть того, щоб заспокоiти, самi впали в iстерику, налякали ii ще бiльше i, як наслiдок, страшний сон.

Леся на мить заплющила очi i знов побачила криваве, спотворене обличчя. Вулицею промчало авто, буксуючи у глибокому снiгу i Леся майже застрибнула у лiжко, iй знов стало страшно i холодно. Вона посидiла кiлька хвилин, заспокоюючи дихання, а тодi лягла, скрутилась калачиком i накрилась ковдрою так, що стирчав лише нiс.

Серпень 2002

Леся стояла бiля вiкна, насуплена, iз схрещеними на грудях руками.

Вона досi не вiрила, що Ярина не жартуе.

– Навiть не думай! Славiк мене приб’е, якщо дiзнаеться. Навiть гiрше – вiн мене морально доколупае.

– Та звiдки йому взнати? Вiн такий зайнятий роботою, що на тебе часу майже немае, а лазити по сайтах знайомств – тим бiльше.

Леся згадала про каву, яку залишила на кухнi настоятись i вирiшила, що це привiд втекти вiд розмови. Може Ярина правильно зрозумiе i вiдчепиться.

– Зараз прийду.

На кухнi вона повiльно розмiшала ложечку цукру в горнятку, вдихнула аромат i повернулась у кiмнату. Ярина сидiла на диванi, закинувши ногу на ногу i очiкувально дивилась на неi. Леся зiтхнула i вирiшила змiнити тактику:

– Яра, ти завжди намовляеш мене на якийсь прикол, а розгрiбаю я сама. І взагалi – нащо воно менi треба?

– Ой, та перестань! Ти ще замiж не вийшла, а вже робишся квочкою. Тобi двадцять два, а вже без дозволу нареченого i пчихнути не можеш.