Справи земні

«Вдарив би раз добре мороз, випало б усе до крапелиночки, вимiв би геть все i чистий спокiй! Який то дурак понасаджував тотi дерева посеред мiста! Мало паркiв чи шо!»

Лiворуч зогледiла вивiску «Їдальня N3». Швиденько перейшла вуличку й зникла за великим брудно-зеленими дверима. Нiчого дивного не побачила там, за тими дверима. Схожа iдальня i в селi е, на тракторнiй, тiльки там вона була раз чи два. Їдальня велика, у кiлька разiв бiльша за iхню. На кожному столику квiти й сiльничка. Квадратнi сiрi столи й такого ж кольору стiльцi.

Чисто. На кухнi галасують кухарки, на касi заклопотана жiночка розкладае по комiрках дрiбнi грошi. Кинула оцiнюючим поглядом на русокосе дiвча, що разом iз старезно валiзою притулилося бiля широкого вiкна.

– У нас самообслуговування! – гукнула через увесь зал.

Дiвчина стрепенулася. Хiба ж вона така дурна! Вона просто не знае чи можна залишити тут свою ношу. Потiм рiшуче схоплюеться, бере у руки валiзу й прямуе до лоткiв iз iжею. Ставить на пiднос друге: картоплю iз котлетою, компот i булочку.

Усе тягне до каси й нарештi тут розумiе, що чемодан iй буде назавадi.

– Шiстдесят сiм копiйок! – голосно промовляе касирка. – Пiди й постав свого чемодана, нiхто його тут не вкраде! Хiба там маш золото!

– Маю те, що маю! – з викликом кинула дiвчина.

Подалася до сусiднього столика. Усi ж столи вiльнi. Вiдвiдувачiв катма! Уже коли доiдала, до неi пiдiйшла касирка.

– На роботу приiхала?

– А що? – з викликом кинула красуня.

– Нiчого, вже знайшла? – жiнка присiла за столик.

– Не-а! – замотиляла головою.

– Маеш де жити? – знову запитала касир.

– Не-а, – уже тихо проказала дiвчина.

– Може пiдеш до нас? Нам прибиральницi потрiбнi…

– У-у-, замотала головою, – я не хочу у прибиральницi.

– А що вмiеш? Маеш спецiальнiсть? Нi! Нiчого лiпшого не знайдеш або прибиральницею тут, або двiрничкою на вулицi, ну, ще посудомийницею тебе вiзьмуть.

Молоде та зелене не знало й що думати.

– Не дурiй! Знайдеш роботу, то пiдеш звiдси, а так хоч якась копiйка й дах над головою.

Думай! На це мiсце знайдемо швидко охочих: п’ятдесят рублiв зарплати, мiсце у гуртожитку i iжа три рази денно, де таке знайдеш?

– Н-незнаю, – протягнула невпевнено.

– Не дивись, що тут мало вiдвiдувачiв, ще не вечiр…

Отак двадцять лiт протрубила у цiй iдальнi. Тепер вона нiчим не нагадувала оте пташеня, що з гiр спустилося у мiсто. Рiзного було тут. Мила пiдлогу у залi й на кухнi. Коли виникала потреба, то допомагала готувати.