Вітіко

– Чекати не важко, – кинув Вiтiко.

– А вас довго не було в цьому вашому домi, – зауважив старий.

– Що ж, тепер я вже тут, – сказав Вiтiко.

– Нехай вам тут добре живеться, – побажав старий.

– Так, як тут е, буде добре й для мене, – мовив Вiтiко, потiм пiдвiвся, вiдстебнув меч вiд пояса, поклав на стiл i додав: – Тут вiн менi, звiсно, не знадобиться. – Згодом зняв iз рук хутрянi рукавицi й поклав коло меча. Знову сiв на стiлець i докинув: – Отже, я тепер тут.

Старий теж сiв на стiлець трохи поодаль вiд Вiтiко й не запитував, звiдки приiхав юний вершник.

Вiтiко теж нiчого не казав, i отак вони сидiли якийсь час мовчки. Зрештою Вiтiко заговорив знову:

– Нам треба далi подбати про коня.

Чоловiки пiдвелися й пiшли до стайнi. Вiтiко помацав тварину рукою, чи добре вона охолола. Потiм насипав iй у жолоб чистого вiвса. Старий поклав чистоi соломи про випадок, якщо кiнь потiм захоче лягти i спочити. Трохи згодом принiс йому ще й води. Потiм чоловiки ще кiлька разiв навiдувались до коня, аж поки остаточно подбали про нього.

Минула десь година пiсля приiзду Вiтiко, i в свiтлицю зайшла служниця з бiлим обрусом, зняла меч, шолом i рукавицi зi столу на лаву i накрила стiл обрусом. Потiм поклала перед Вiтiко дерев’яну тарiлку i столовий прибор. Згодом принесла хлiб, варену i копчену свинину, квашену капусту, галушки з житнього борошна i пиво.

Вiтiко iв страви, поки втамував голод, i пив пиво, поки втамував спрагу. Потiм зi столу прибрали.

Люсiя вiдчинила дверi, якi вели в кiмнату поряд зi свiтлицею. Прийшли ще двi дiвчини з водою в шапличках, зi жмутками соломи та пiском i почали терти пiдлогу. Впоравшись iз цiею роботою, вiдчинили вiкна, щоб холодне зимове повiтря висушило пiдлогу. Потiм до каркаса, зробленого з ялицевих брусiв i дощок, поприв’язували свiжу чисту солому, накрили ii зверху полотном, а на полотно поклали солом’яний матрац i вовнянi укривала та хутра, готуючи Вiтiко мiсце ночiвлi. Пiсля цього зачинили вiкна, посипали суху пiдлогу бiлим пiском, запалили в грубцi вогонь iз ялицевих полiн.

Коли кiмната нагрiлася, туди перенесли плащ Вiтiко, його меч, шолом i рукавицi, частину тих речей поклали на лаву, а частину – на скриню, що стояла в кiмнатi. Зрештою вже й Вiтiко запросили зайти до кiмнати.

Вiтiко перейшов до кiмнати, а дiвчата тепер заходилися терти пiдлогу у свiтлицi i прибирати в нiй, протирати лаву, iншi лави навколо печi, стiльцi та стiл.