Вітіко

Ви б бо знаете мою сестру Анну?

– Авжеж, – вiдповiв Вiтiко i глянув на пряху. Жiнка вiдповiла йому приязним поглядом синiх очей.

– Плана – дуже гарне село, – похвалив парох. – Воно чудово розкинулось у лiсi й мае велике значення. Коли християнство ще не поширилось, а вся Богемiя ще дотримувалася поганства, тут жили двое християн-вiдлюдникiв, якi обробляли латку землi, що через те й дiстала назву Горнi Плана, i поширювали християнське вчення. Через те тут i церкву збудували, вона дуже давня.

Численнi вiдлюдники у великому i широкому лiсi були першими проповiдниками християнського вчення в цьому краi. Ви надовго сюди приiхали?

– Можливо, пробуду тут довше, нiж звичайно, я ще не знаю, – вiдповiв Вiтiко.

– Тодi ви часом i до мене зазирнете i дозволите, щоб i я вiтав вас у вашому домi, – промовив парох.

– Буду заходити, i для мене буде радiстю бачити вас у себе, – сказав Вiтiко.

Стара Анна, що була вийшла з кiмнати, тепер повернулася i принесла на тарелi хлiб, сiль i пивний мед у скляному келиху.

Поставила те все перед Вiтiко на стiл i проказала:

– Ласкаво просимо почастуватись!

Вiтiко взяв скибку хлiба, посолив i став iсти. Потiм ковтнув iз келиха. І одразу пiдвiвся, щоб iти.

Старий парох зняв баранячий кожух iз цвяха на стiнi, вдягнувся i вивiв Вiтiко з дому.

Трохи нижче вiд дому пароха Вiтiко проходив повз кузню. Там пiдковували коня. Вiтiко пiдiйшов ближче, зазирнув, оглянув коня, а потiм розмовляв iз ковалем i власником коня про коня i про деякi iншi речi.

Вiтiко розмовляв отак iз багатьма чоловiками i жiнками, що, коли вiн проминав iхнi оселi, виходили привiтати його.

Опiвднi Мартин, Люсiя i Раймунд уже мали iсти разом iз Вiтiко за великим столом у свiтлицi.

Пополуднi Вiтiко поiхав на своему конi на схiд у лiс i за двi години повернувся.

Увечерi, коли коня вже доглянули, а Раймунд i Люсiя впоралися з доглядом худоби i Люсiя занесла молоко з хлiва в комору, на свiтнику коло стiни завдяки повним сосновим шишкам горiв такий яскравий вогонь, що сяяла вся кiмната.

Мартин, Раймунд i Люсiя мали приходити до свiтлицi, щоб сидiти там увечерi, як вони звичайно й сидiли, коли не було Вiтiко. Треба було пускати до хати навiть Мартинового сiрого смугастого пса. Люсiя пряла коло свiтника, Раймунд трохи далi лагодив цiп, а Мартин сидiв без роботи на лавi коло печi. Вiтiко сидiв на стiльцi. Собака лягав пiд стiл.