На нашем сайте вы можете читать онлайн «Вітіко». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Вітіко

Автор
Дата выхода
11 октября 2017
Краткое содержание книги Вітіко, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Вітіко. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Адальберт Штіфтер) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
В історичному романі видатного австрійського письменника Адальберта Штіфтера (1805–1868) яскраво описано події XII століття, ми стаємо свідками становлення Чеської держави, бачимо її стосунки з сусідніми Баварією, Австрією, Польщею та Угорщиною, участь у поході на Мілан. Але цей твір – водночас ще й запізнілий куртуазний роман, оспівування лицарських чеснот і чистого кохання. Образ головного героя Вітіко подано в розвитку – від юнака, який шукає своєї долі, він доростає до мудрого державника, що дбає про людей і країну.
Книжка буде цікава всім, хто любить історію, цінує щирість почуттів і полюбляє чудові описи природи.
Вітіко читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Вітіко без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
– Вiн стоiть у лiсi на Влтавi, – додав Любомир.
– Понад день iзди звiдси в лiсi на захiд, – уточнив Вiтiко, – i не зовсiм на Влтавi, а коло села Плани, де е й церква.
– Знаю, – кивнув головою Любомир, – там усю долину обступае великий лiс.
– Якраз перед тим лiсом, – додав Вiтiко.
– Там ще досi е рисi, ведмедi та вовки, – промовив Любомир, – i було б ще бiльше, якби не суворi зими.
– Бо ж вони дають хутро людям, якi не дуже бояться звiрини, – зауважив Вiтiко.
– Лiсова церква у Горнiй Планi дуже давня, – говорив Любомир, – ii збудували задовго до навернення князя Борживоя, там хрестили лехiв iз пiвдня краiни i там молився самiтник Ципрiн.
– Десь так само менi розповiдав i священик iз Плани, – докинув Вiтiко.
– Що ж, дбай тим часом про свiй дiм, як дае тобi змогу твоя молода сила, – наставляв Любомир.
– Я допомагаю i дбаю, як можу, – запевнив Вiтiко. – Земля там для збiжжя бiдна, а для плодiв ще бiднiша.
– Там, де бiдна земля, суворi люди, – прорiк Любомир, – але люди не знають анi того, анi сього.
– Люди живуть у нас iз того, що родить земля, – розповiдав Вiтiко, – i з того, що вони беруть у лiсi. Дехто намагаеться шукати заробiтку навiть десь зовнi.
– Якщо той заробiток дiстаеться не завдяки вiйнi, до прибутку вiд якоi звикли, – мовив Любомир.
– За давнiх часiв таке, звичайно, траплялося, – пiдтвердив Вiтiко. – Люди ще досi розповiдають про це i мають речi, якi дiсталися iм завдяки вiйнi.
– Як i всюди, – кивнув Любомир.
– Тепер вони мало знають про час i його значення, – вiдзначив Вiтiко.
– Ми всi мало знаемо, – доповнив Любомир. – Час, мiй сину Вiтiко, ще не дозрiв. Двi волi, якi забезпечили висування нового князя, мають розпастися, i тодi в краiну прийдуть лихо i проллеться кров, вiд чого, як здавалося декому, вони вбереглися. Серед усiх був, напевне, лише один чоловiк, що ясно бачив майбутне, а саме: князь Собеслав, але тепер вiн уже небiжчик. Вiн хотiв запобiгти лиховi i тому сказав своему синовi Владиславу, щоб той скорився своему двоюрiдному братовi, та й закликав ще свiдкiв для своiх слiв, зокрема таких молодих, як ти, щоб вони тi слова передали для пiзнiших часiв, але це не зарадить.
– Багатьох людей я не можу збагнути та пiзнати в iхнiх учинках, – зiтхнув Вiтiко.
– Вони самi себе не можуть збагнути, – сказав Любомир.



