На нашем сайте вы можете читать онлайн «Вітіко». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Вітіко

Автор
Дата выхода
11 октября 2017
Краткое содержание книги Вітіко, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Вітіко. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Адальберт Штіфтер) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
В історичному романі видатного австрійського письменника Адальберта Штіфтера (1805–1868) яскраво описано події XII століття, ми стаємо свідками становлення Чеської держави, бачимо її стосунки з сусідніми Баварією, Австрією, Польщею та Угорщиною, участь у поході на Мілан. Але цей твір – водночас ще й запізнілий куртуазний роман, оспівування лицарських чеснот і чистого кохання. Образ головного героя Вітіко подано в розвитку – від юнака, який шукає своєї долі, він доростає до мудрого державника, що дбає про людей і країну.
Книжка буде цікава всім, хто любить історію, цінує щирість почуттів і полюбляє чудові описи природи.
Вітіко читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Вітіко без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Генрiх припрошував iсти тих, хто сидiв коло нього, а на нижньому краi столу хтось подiлив свинячу печеню.
– Наш гiсть казав, що iде в Богемiю, – озвалася Берта.
– Ти розпитувала його? – запитав Генрiх.
– Ми розмовляли про всяку всячину i запитували одне одного, i тодi я, звичайно, запитала й про це, – пояснила Берта.
– Берто, гостя не розпитують, – зауважив Генрiх.
– Вiн тодi ще не був нашим гостем i охоче вiдповiв менi, – виправдалась Берта.
– Я охоче сказав iй про це, – пiдтвердив Вiтiко.
– Коли я зi скелi Трьох Сiдал або з Блекенштайну дивилася в бiк Богемii, – сказала Берта, – менi завжди здавалося, що в тому краi не так ясно, як на нашому боцi гiр.
– Звiдти на наш край дивляться в пiвденному напрямi, – уточнив Генрiх, – а коли дивитися на пiвдень, мiсцевiсть завжди видаеться привабливiшою.
– Не знаю, чи захотiла б я жити в Богемii, – проказала Берта.
– Найбiльше свободи i свiтла можна мати лише тодi, коли живеш у лiсi на горах, – мовив Вiтiко.
– А от стародавнi богеми завжди будували своi замки або дерев’янi фортецi своi жуп, де вони ховалися, коли надто могутнiй ворог плюндрував вiдкриту мiсцевiсть, на рiвнинi, – розповiдав Генрiх. – Вони будували тi фортецi в мiсцях, де були болота або де сходилися двi рiчки, щоб вхiд був тiльки з одного боку, який перекривали глибокими ровами. Але тепер, безперечно, i в богемiв дещо змiнилося, бо новi часи несуть iз собою й новi звичаi.
– А я завжди думав, що там, де до крутоi скелi пiдступае вода, яка тече або розливаеться навколо неi, тож ту скелю тiльки ззаду пов’язуе з суходолом вузенький перешийок, – сказав Вiтiко, – можна спорудити добре житло, яке легко оборонити. Великий лiс, що не дае пройти численним ворожим загонам i не забезпечуе iм харчу, теж може бути захистом.
– Тож так i збудовано цей дiм, – пiдтвердив Генрiх.
– Дитино моя, – озвалася Вюльфгiльта, – ми жiнки залежнi й нiколи не знаемо, де житимемо, i те мiсце, де ми потiм живемо з нашою родиною, таки подобатиметься нам.
Обiд тривав недовго, а коли скiнчився i люди попiдводились, Генрiх, як i перед обiдом, знову проказав молитву, а потiм звернувся до слуги:
– Вольфраме, цей юний вершник, наш гiсть, хоче побачити Три Сiдала, ти проведеш його туди, а як вiн захоче, то й до Блекенштайну, до озера, а потiм знову приведеш до нас.




