Вітіко

Вiтiко пробув там двi години, потiм загнуздав коня, заплатив за гостину i поiхав далi в супроводi старого, що з довгою палицею йшов попереду нього в шкiрянiй шапцi, грубих штанах i великих чоботях.

Неподалiк вiд дому, де спочивав Вiтiко, вони побачили ще кiлька дерев’яних хатин iз луками та ланами. Потiм дорога знову повернула в лiс.

Ще двi години подорожнi йшли вздовж Мiхеля. Інколи по дорозi траплялася хижка зi шматком викорчуваного лiсу, або осiдок вугляра, або дiлянка вирубаного лiсу з хижкою лiсорубiв, або навiть хатинка з тартаком.

Коли вони пiдiйшли до гори, яку називали горою святого Освальда, i провiдник Вiтiко повернув до великого лiсу, що всякчас тягнувся по лiву руку вiд них, вони зайшли в густий лiс, де не було жодноi вiльноi вiд дерев латочки. Мандрiвка в тому лiсi тривала понад двi години, стежка вела подорожнiх у пiвнiчно-схiдному напрямi i завжди трохи вгору. Помiж грубезними i вологими стовбурами ялиць, крони яких пропускали вкрай мало свiтла, землю вкривало почасти камiння, почасти чагарники, почасти зеленi тiньовитривалi рослини. Жодне з тих дерев ще нiколи не рубала людська рука, бо до цього не спонукала потреба в деревинi, проте чимало дерев попа?дало вiд старостi або ж були ураженi блискавками, iнших ушкоджень не було видно, бо навiть вiтри не могли проникнути в глиб тих лiсiв.

Коли сонце схилилося до заходу, обидва подорожнi вийшли на гребiнь лiсiв, i там простерлася вiльна вiд дерев мiсцевiсть. Не було навiть кущiв, тiльки низенька трава i великi гранiтнi брили.

Вiтiко iхав угору стежкою помiж камiнням, аж поки виiхав на височину, а потiм на пагорб, що височiв над верхiвками всiх дерев, якi росли нижче. Там вiн зненацька зупинився, i його очi мали змогу оглядати широкi i далекi простори. Вiн глянув на пiвдень, на Баварiю, що синiла своiми лiсами, луками i вiдкритими мiсцями аж до ще синiших Альп, де чимало гiрських лук полискували снiгом. На сходi вiн бачив Австрiю з синiми луками, лiсами i полями, там правив молодий Леопольд. Вiтiко оглядав величезний край, а коло його нiг стелився лiс, у якому вiн виiхав на вершину, а також iншi лiси. А коли Вiтiко повернувся на пiвнiч, лiс, на гребенi якого вiн стояв, тягнувся далi не менш густий i неозорий, нiж той, по якому вiн iхав нагору. А нижче текла Влтава, але виднiли вже не короткi вiдтинки, як учора, а довгi звиви, що тяглися вiд лiсiв на верховинах униз у долини.