Вітіко

Флорiан повiв вершника до того дому, господар вийшов до них i завiв усередину.

У домi з круглою кам’яною аркою ворiт Вiтiко, старий i кiнь розмiстилися на нiч.

Коли зiйшло сонце, Вiтiко й Флорiан уже ладналися до дальшоi подорожi. Вiтiко попросив Флорiана провести його до краю лiсу, i той погодився. Вiтiко сказав, що хотiв би iхати вздовж Влтави, i тому вони знову повернулися до мiсточка й пiшли стежкою вздовж берега на схiд. Двi години вони пробиралися тим густим i мокрим низьколiссям. Потiм дiйшли до мiсця, де на березi рiчки здiймалися крутi скелi.

Влтава клекотiла i вирувала серед порогiв. Флорiан i вершник видерлися на скелi, потiм знову пiшли лiсом, але по рiвнiй мiсцевостi. За годину вони дiйшли до мiсця, де Влтава вже не текла на схiд, а повертала на пiвнiч. А ще за годину дiйшли до мiсця свого полудневого спочинку. На березi Влтави стояло багато хат. До однiеi з них i зайшли подорожнi. Вiтiко побачив, що Влтава тут робить коло i одразу позаду нього виднiе довга петля. На тому круглому закрутi з пiвнiчного боку височiли кам’янi виступи, якi потiм тяглися вздовж петлi. Вiтiко сказав, що на тих виступах можна збудувати фортецю, яка буде добре захищена водою. Вiн пильно оглядав те мiсце.

Спочивши двi години, подорожнi знову рушили на пiвнiч уздовж Влтави. Вкритi лiсом гори дедалi меншали та дрiбнiшали, чимало iх iз пiвнiчного боку були пологi. За чотири години подорожнi дiйшли до мiсця свого нiчного спочинку.

– Це Крумлов, – пояснив Флорiан, – i тут була б фортеця ще краща, нiж на Рожмберку, отому кам’яному виступi, який ви так довго оглядали.

Влтава тут робить кiльце, потiм зовнi вiд першого – друге кiльце в зворотному напрямi, а потiм ще одне, найбiльше, знову в протилежному напрямi, i якраз на ньому стоiть скеля.

Флорiан повiв вершника до однiеi хати, що стояла в Крумловi.

Уранцi ще до сходу сонця Вiтiко вибрався на стелю i озирнув усе навколо. Потiм спустився, пiдготував коня i поiхав разом iз проводирем далi.

Порослi лiсом гори дедалi нижчали, Влтава ще не раз петляла, а подорожнi за три години ходу вийшли на безлiсну рiвнину.

Вiтiко повернув коня i глянув назад на лiс. Потiм подякував провiдниковi й винагородив його. Провiдник пiшов на пiвдень назад у лiс, а Вiтiко поiхав верхи далi на пiвнiч.

2

Вони були безтурботнi й веселi

За три години iзди в пiвнiчному напрямi Вiтiко добувся до мiстечка Чинова, що був центром жупи. Аж раптом почув ззаду смiх i тупiт копит.