Вітіко

За хвилину повернувся й завiв Вiтiко всередину.

Вiтiко зайшов i побачив, що чоловiк iз сивою бородою та синiми очима стоiть серед кiмнати. Проводир вийшов.

– Я епископ Сильвестр, – промовив господар.

– Мене послав князь Собеслав, – пояснив Вiтiко.

– Тож будь благословен i сiдай на стiлець, – запросив епископ.

Вiтiко сiв, епископ сiв на другий стiлець i запитав:

– Ну, а тепер скажи: як я розпiзнаю твое послання?

– Бо його кажу я, – вiдповiв Вiтiко, – а завдяки цьому знаковi ви допоможете менi.

Вiтiко витягнув iз куртки червону оксамитову скриньку, дiстав iз неi хрестика й подав епископу.

– Коли вiн дав тобi цього хрестика?

– Чотири днi тому вранцi, – вiдповiв Вiтiко.

– Вiн дiстав його з лiжка?

– Вiн пiдняв руку вiд ведмежоi шкури на лiжку, сягнув до скринi за лiжком, дiстав звiдти скриньку з хрестиком i вклав ii менi в руку, – розповiв Вiтiко.

– Добре, – схвалив епископ. – Чого ти хочеш?

– У Вишеградi провадять нараду, – вiдповiв Вiтiко, – i я повинен дiзнатися, що вони кажуть i що задумують, i доставити князю правдиву звiстку.

– Тож я, дитино, розповiм тобi, що знаю i що можу розкрити, а ти тодi iдь до князя й перекажеш йому, – запропонував епископ.

– Це означатиме, що я не дiзнаюсь, якi iхнi намiри, i не принесу князевi правдивоi звiстки, – заперечив Вiтiко. – Адже ви, превелебний епископе, самi сказали, що не знаете всього i не все можете розкрити.

– Що ж, i як ти хочеш дiзнатися про це? – запитав епископ.

– Я пiду на з’iзд i слухатиму, що там кажуть i що вирiшують, – вiдповiв Вiтiко.

– Хочеш пiти туди! – вигукнув епископ. – Бiдолашна дитино, вони оголосять тобi вирок, а потiм виконають його.

– Не знаю, – стенув плечима Вiтiко, – але я повинен намагатися виконати свою обiцянку князевi.

– І як я можу допомогти тобi? – запитав епископ.

– Щоб вони впустили мене i дали змогу слухати, – припустив Вiтiко.

– Про це, напевне, я зможу подбати, – мовив епископ, – i вони швидше погодяться з цим, нiж якби ти сам сказав iм про свiй намiр.

– Може впасти, – кинув Вiтiко.

– Але ж у тому, щоб ти проливав тут свою молоду кров, немае потреби, – вiдраджував епископ. – Ти впiзнав чоловiка, який вийшов вiд мене?

– Нi.

– То був Здик, епископ Оломоуцький, син Космаса, що описав долю наших земель. Вiн мае великий вплив на нарадах наших народiв i запевняе, нiби вже знае, хто буде князем.