Вітіко

Пiсля його слiв у залi знявся схвальний гомiн, а потiм у першому ряду пiдвiвся вiйськовий проводир Смiл:

– Я Смiл i керую тепер тiльки словами: сила кожних зборiв полягае в iхнiй помiркованостi, а небезпека – в зухвалостi, i ця небезпека виникае тодi, коли окремi люди, якi не мають нi влади, нi авторитету, прагнуть домогтися iх iз допомогою наших зборiв.

Пiсля Смiла посеред зали пiдвiвся лiтнiй чоловiк у темно-червоному оксамитовому вбраннi i сказав:

– Я Божебор i зрiкаюся свого слова.

Тепер у правiй половинi зали пiдвiвся чоловiк iз чорним волоссям, чорною бородою i чорними очима. Вiн був у червоно-каштановому вбраннi i мав бiляву пiр’iну на чорнiй шапцi.

– Мене звуть Бартоломеус, – сказав вiн, – i я зрiкаюся свого слова, бо превелебний епископ Здик уже сказав його.

Пiсля цих двох чоловiкiв чийсь голос вигукнув:

– Не забувайте сказаного про покарання i суд над посланцем!

– Не забувайте про суд! – гукнув ще чийсь голос.

– І покарання! – знову гукнув перший голос.

– Покарання, покарання! – закричали численнi голоси.

Здик на те вдарив по дзвону й мовив:

– Дотримуйтесь порядку! Тi, хто проти Вiтiко, вже висловились. Тi, хто за Вiтiко, теж висловились. Якщо записався ще хтось, хай говорить.

Бене, оголоси.

Бен пiдвiвся i мовив:

– Прошу тих, хто ще записаний, говорити.

Нiхто не пiдвiвся.

Тодi Бен запитав:

– Є ще записанi, що хочуть виступати?

Вiдповiдi не було.

Тодi Бен заговорив утрете:

– Отже, виступи про князевого посланця скiнчилися.

Бен сiв, i тепер до дзвона пiдiйшов Здик, тричi вдарив по ньому, а коли всi вже дивилися на нього, заговорив:

– Оскiльки виступи з приводу перешкоди, яка сталася на нашому з’iздi, скiнчилися, я закликаю з’iзд ухвалити постанову.

Я кажу: кожен, хто дотримуеться моеi думки, що задля миру i порятунку краiни цього посланця можна допустити, нехай пiдтвердить це, подавши знак: пiдведеться зi свого мiсця.

Здик i далi стояв коло дзвона i дивився на збори.

Єпископ Сильвестр пiдвiвся i випростався.