Мазепа. Історичні картини

Улiтку часто сягае 30 000 чоловiк, якi збираються з усiеi Украiни та прилеглих краiв. Їх вважають за найвiдчайдушнiших з усiх козакiв, i тому, коли вони лаштуються до походу, усе населення спiвчувае i допомагае iм. Вони не тримають коло себе жiнок. Якщо з походу на Польщу чи iншi краiни вони приводили полонянок, то тут же продавали iх туркам чи татарам. Коли ж хтось з козакiв робив полонянку чи рабиню своею наложницею, його без жалю топили. Новоприбулий козак добувае собi харч полюючи або рибалячи, доки тривае сприятлива пора року.

Взимку вiн може повернутися додому й одружитися, якщо мае таке бажання. З першими весняними днями козаки повертаються на Запорожжя. До речi, ставлення до жiноцтва на Украiнi дуже суворе».

Далi наш скрупульозний лiтописець повiдомляе, що на Сiчi постiйно перебувала залога у 4000 чоловiк. На найвищому пагорбi стояло 30 хатин – таких великих i просторих, що у них могли розмiститися на нiчлiг 400—500 чоловiк. У Полтавi козаки продавали рибу, хутра та сiль, а взамiн брали харчi, тютюн, горiлку, кулi, порох та залiзний iнструмент.

Годували вони своiх коней узимку в мiстах, бо на Сiчi не вистачало сiна.

Адлерфельт, похiдний камергер Карла ХІІ, котрий загинув пiд Полтавою, залишив пiсля себе цiнний щоденник, виданий у 1740 роцi його сином. У ньому вiн, подiбно до iнших iноземцiв, негативно зобразив запорожцiв. Так, в однiй з примiток зазначено: «Вони ще досi живуть у землянках або в наметах, зроблених з повстi, що дае можливiсть iм легко переходити з мiсця на мiсце, тримають худобу, полюють або рибалять.

Тому можна зрозумiти, чому ця благодатна краiна й досi на пiвночi не заселена, а триб iх життя, як бачимо, запозичено у народiв-сусiдiв, особливо у татар».

Проте, коли Карла ХІІ напередоднi Полтавськоi битви було поранено в ногу, Адлерфельт таки не втримався вiд оцiнки козацькоi влучностi при стрiльбi: «Цi бiдолахи мають довгi рушницi, якi вони називають «турками» i далекобiйнiсть яких становить 500 футiв. Ними вони заподiяли нам немало прикрощiв, а надто у тiй мiсцевостi, де переповнилася чаша наших нещасть».

Щоденниковi записи, якi з 1901 року почав видавати професор Август Квеннерштедт, додавши до них свое передне слово про украiнську природу та народ, мiстять рiзноманiтнi замiтки та враження шведських войовникiв вiд цiеi родючоi землi та ii дивовижного народу. Так, наприклад, лейтенант Лют писав 12 листопада 1708 року: «Ми прибули до краiни, що зветься Украiною i якою править полководець Мазепа.