Мазепа. Історичні картини

Видання 1929 року

Юлiуш Коссак. Ян Хризостом Пасек у битвi пiд Ляховичами 1660 рiк. XIX cтолiття

«Мазепа уже попросив у короля вибачення за той поганий жарт, який вiн зiграв зi мною у Гродно, i повернувся до двору. Ми щоденно ходили один попри одного, i давня образа не могла менi анi зашкодити, анi додати до тiеi моеi доброi слави, якiй заздрили конфедерати, а iншi, навпаки, бажали менi. Проте образа на нього мiцно засiла в менi i пробуджувалася найчастiше тодi, коли я бував напiдпитку, бо саме у такому станi звичайно зринають у пам’ятi усi заподiянi людинi кривди.

Якось я проходив кiмнатою, по сусiдству з якою знаходився король, i зустрiв його, але там були присутнi й деякi придворнi. Я виступив наперед, уже трохи пiдпилий, i сказав до того Мазепи: «Чолом, пане осауле!» А вiн був дуже самовпевненим типом i тут же вiдповiв: «Чолом, пане капрале!» Не встиг я опам’ятатися, як влiпив йому кулаком по фiзiономii i вiдступив кiлька крокiв. Вiн схопився рукою за меч, я також. До нас кинулися з криком: «Спинiться! Спинiться! За дверима ж король!» Проте нiхто не став на боцi Мазепи, усi скоса поглядали на нього, бо був вiн падлюкою та з нiг до голови козаком, хоч i став недавно шляхтичем.

До того ж усi знали про ту зненависть, яку я вiдчував до нього, i поважали мене за те, що я здружився з усiма, нi перед ким не запобiгаючи.

Зчинився великий гвалт. Один з придворних увiйшов до сусiдньоi кiмнати й сказав: «Ваша Величнiсть! Пан Пасек дав ляпаса Мазепi!» Та король одразу ж обiрвав його: «Говоритимеш тодi, коли тебе спитають!» Почувши про цей iнцидент, епископ злякався, що мене покарають.

Тому вiн пiдiйшов до мене й сказав: «Я не знаю вашоi милостi, але заради усього святого вiдступiться, бо це великий злочин – дати ляпаса у королiвських покоях комусь з королiвських придворних». А я вiдповiв: «Ваша святiсть не знае, що цей скурвий син менi винен». Та епископ знову почав: «Що б там не було, тут не можна так поводитися. Вибачтеся, доки е ще час, доки король ще нiчого не знае про це». Та я був упертим: «Нi, цього я не зроблю».

Мазепi плач стояв у горлi. Не так болiв йому ляпас, як те, що придворнi не стали на його бiк, не потрактували його за рiвню. Я саме розповiдав епископовi, у чому полягала моя образа, коли увiйшов камердинер i сказав, що король хоче бачити епископа. Вiдходячи, камердинер так грiзно глипнув на мене, що я подумав – королевi уже все вiдомо. Вони пiшли до короля, а я подався у корчму. Наступного дня була субота.