Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436

Гратку з боку дофiна вiдчинили, зо два десятки лицарiв поквапилися на допомогу своему пановi. Та коли Вандом хотiв теж зайти, сiр де Гокур грубо зупинив його, загородивши дверцята рукою:

– Шмаркачам там не мiсце!

Рауль навiть не встиг ощиритись у вiдповiдь, приголомшено втупившись поглядом у ковану залiзом бойову рукавицю. Звичайно, сiр де Гокур – вiрний арманьяк та прихильник дофiна, та хто дав йому право так розмовляти iз сином графа де Вандома? Нехай йому лише шiстнадцять i вiн простий джура у почтi його високостi.

Рауль побачив пiд плащем на Гокурi кольчугу й меч. Навiщо у складках плаща залiзний панцир i важка зброя? Адже вони на мирних переговорах, кожен учасник присягнув, що мае лише добрi намiри! Вандом учепився руками у гратку та пiднявся навшпиньки, марно намагаючись щось розгледiти. Забагато людей… Спершу вiн розчув лише брязкiт зброi, потiм якийсь дивний звук, вереск та булькотiння, неначе на бiйнi рiжуть свиню.

– Ти наказав вiдтяти моему пановi руку, то i я тобi вiдрубаю!

Тiеi ж митi з колотнечi й барвистого людського мiсива месiр дю Шатель, мiцно тримаючи за плечi, витягнув блiдого, як смерть, дофiна.

Забувши про придворний етикет, молодий Вандом схопив принца за холоднi руки, наче вони досi були хлопчаками, товаришами по грi в садках королiвськоi резиденцii в Сен-Полi.

– Що сталося? На Бога, ваша високосте, що сталося? – закричав Рауль, квапливо оглядаючи, чи немае кровi. – Чи ви цiлий?

Дофiн лише мляво хитнув головою, його вирлоокий погляд склянiло дивився кудись убiк, до берега, де досi чекали солдати бургундця.

Вуста його ворухнулися, проте без жодного звуку, наче викинута на берег риба.

– Принц цiлий, – глухо вiдповiв дю Шатель, стягуючи з рук важкi, кованi металевими пластинами бойовi рукавицi.

– А… бургундцi, а герцог… Бургундський? – запитав Вандом, чомусь затинаючись, у головi раптом почала складатися мозаiка.

– Герцог?.. Уже повернувся додому… – скривився месiр дю Шатель, витираючи з лоба пiт та бризки кровi.

– У пекло…

Рауль побiлiв, як крейда, вiн нарештi второпав, що майже у нього на очах щойно вбили могутнього герцога Бургундського. З мiсця перемовин поступово вiдступили усi свiдки, задкуючи, тримаючи в руках зброю. Отже, бургундський супровiд герцога перебили чи поранили… Бургундцi ж за граткою, вирiшивши, що iхнього герцога полонили, вiдiйшли до своiх пiд мiстом.

Юнак непевним кроком пiдiйшов до розпластаного тiла.