Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436

Мадам Ізабелла! Побожна вдовиця Анрi де Вандома… Ледве рiк минув пiсля смертi ii чоловiка, що славетно загинув вiд поранень, отриманих при Боже… На третiй день при дворi, змiнивши вдовине вбрання на маскарадний костюм, танцюе басданцу? Із власним дiверем? Ще й одруженим? Недаремно церква весь час прагне заборонити танцi. Хiба ж не грiх торкатися одне одного так? Спочатку самими кiнчиками пальцiв, потiм долонями, потiм ледь стиснувши руку. Хто ж танцюе зi своею дружиною та чоловiком? Королева Йоланда раптом злегка посмiхнулась: то й нехай собi спить iз молодим Вандомом.

Допоки…

Уклiн, поворот, руки знову торкнулися одна одноi, очi на мить зустрiлися, обпекли одне одного, та не в змозi витримати поглядiв, ковзнули убiк. Ізабелла мовчить, iй млосно, задушно, вона ледь притомна. Рауль теж мовчить. Та й про що iм говорити? Вони на прицiлi усiх придворних дотепникiв, усiх плiткарiв, усiх шпигунiв королеви Йоланди…

Ізабелла навiть не зауважила, що музика стихла, танок закiнчився, кров досi стукала в скронях, вона лише повернулася до тями, коли Вандом уклiнно запропонував iй:

– Тут так млосно, мадам, може, ви дозволите вiдвести вас до саду?

Вона лише кивнула, згiдливо, досi не опанувавши анi подиху, анi серцебиття, та покiрно дозволила себе взяти пiд лiкоть i вивести iз зали.

На щастя, у цей час увiйшли жонглери iз запаленими смолоскипами, i вся цiкавiсть двору дiсталася iм. Проте уважна, як дика кiшка, мадам де Гокур помiтила, з ким фрейлiна королеви Йоланди залишила залу. Звiсно, без дозволу i не за наказом.

Травневий вечiр був так само задушливо-млосним i надворi. Повний мiсяць залив подвiр’я замку та сад золотавим свiтлом. Трава всипана бiлим цвiтом, а вiд кожного пориву вiтру iх рясно замiтае нiжними пелюстками, наче снiгом. Пахне бузком, кульбабками, молодою травою, що садiвник косив перед заходом сонця, i здаеться, що немае вiйни, полонених, страт гарнiзонiв, двох королiв, що претендують на одне королiвство, зради бургундця.

Здаеться, що цiеi весни все можливе, навiть щастя. І для неi…

Шинон – великий замок, його будували та добудовували бiльше двохсот рокiв: добре оздобленi башти, де живе та розважаеться двiр, чередуються iз покинутими напiвпорожнiми, де навiть вартовi з’являються не щодня.