Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436

Його величнiсть мав достатньо впертостi та гонору, аби не дозволяти недузi впливати на хiд военних дiй. Проте на початку серпня на шляху з Конь-сюр-Луар король Англii iз прикрiстю та роздратуванням мав визнати, що не зможе далi iхати верхи. Те, що вiн дозволив слугам перенести його на руках у ношах на очах у брата, племiнникiв та свити, було для короля невимовною ганьбою. Вiн нiколи ранiше не виказував прилюдно тiлесноi слабкостi. Вiн був настiльки нещадним до свого тiла та духу, що рано чи пiзно вони мали б його зрадити.

Зрадити у найнезручнiший момент, напередоднi повноi перемоги, коли Францiя майже впала на колiна та ладна була скоритися.

Уже в червоних оксамитних ношах король Англii, лежачи на подушках, дозволив собi вiдпружити м’язи спини, що неймовiрним зусиллям волi тримало його в сiдельнику останнi днi. Вiн мусив визнати, що почуваеться кепсько, сил майже немае, в головi паморочиться, а перед очима сiро-срiблястi плями. Вiн мусив бути чесним iз собою – це кiнець. Коли королiвський почет рiчкою прибув до Венсенського замку пiд Парижем, його величнiсть вже цiлковито скорився думцi про неминучу швидку смерть.

Проте хвороба мордувала його висохле, раптово схудле тiло ще майже два тижнi. Король був при тямi, вiн заборонив королевi Катрiн наближатись до його покоiв. Чи то через страх зараження, чи то через цiлковиту нестерпнiсть iхнiх стосункiв. Жiнка, яку вiн упокорив у шлюбну нiч, жiнка, що принесла йому в посаг цiле королiвство та дала спадкоемця. Жiнка, яка мовчки пiднiмала сорочку та розсовувала ноги, спопеляючи його мовчазною ненавистю, зцiпивши зуби та вiдвернувши погляд.

Жiнка, яка зараз, мабуть, рахуе хвилини до того, як вiн сконае. Нi, вiн не хоче ii тут, зараз, у своiй невимовнiй слабкостi тiла, адже вона знала лише його силу.

Його вiдданий брат, Джон Бедфорд, увесь час був поруч. Король вiддавав накази, пiдписував грамоти ще впевненою рукою, роздратовано роздавав стусани надто повiльним джурам, диктував заповiт та встигав наставляти двох своiх племiнникiв.

З дня на день король слабшав, рiдина геть не трималась в його тiлi, вiд постiйних кривавих випорожнень у покоi тримався важкий дух поля бою – кровi та споротих животiв. Король помирав так, як прирiкав помирати iнших. Якийсь французький слуга недоречно зауважив, що така смерть – кара Божа за грiхи. Сердегу повiсили та ще живому випустили кишки. Челядь мае тримати язика за зубами.

– Мiй брат, Джон Бедфорд, мае бути регентом тут, у Францii.