Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436

Та лордом-протектором, поки мiй син не увiйде у лiта. – Королевi кожне слово давалося важко, так наче вiн мав виплюнути з горла щось колюче та шорстке. – Мiй брат, Гемфрi Глостер, мае бути регентом Англii, проте коритися волi Бедфорда як старшого… «та розсудливiшого», – додав вiн подумки. – Бофор, Екзетер, Варвiк, Бедфорд – мають бути наставниками мого сина. Вiн мае знати, що вiн англiець за кров’ю та вихованням…

Герцог Бедфорд схилив голову на знак згоди. Вже зараз, навiть коли його старший брат ще живий, Бедфорд фiзично вiдчув вiдповiдальнiсть та вагу влади.

Вона кам’яною брилою тисла на його плечi, прорiзала глибокими зморшками його високе чоло, стискала до скрипу його зуби. Вiн мав до брата едине прохання. Та зараз було набагато важливiше, аби Генрi встиг вiддати усi розпорядження та висловити свою волю. Важливiше для Англii.

– І я наказую усiм присутнiм… – навiть перед лицем смертi король не навчився просити, лише вiддавати накази. – Наказую вам усiм присягнути менi…

Голос його тремтiв, вiд того здавався страшним, мало не потойбiчним.

Усi, хто стояв у тому малесенькому, геть просякнутому духом кровi та нечистот покоi, впали на колiна.

– Присягнiть, що вестимете вiйну доти, поки останнiй француз не скориться угодi в Труа… До останнього…

«Присягаю, присягаю, присягаю…» Король iз якимось незрозумiлим задоволенням обвiв поглядом опущенi голови своiх пiдданих. Так, вiн помирае, – iз цим нiчого не вдiяти, та його праведна справа житиме, його син носитиме подвiйну корону.

– Джоне… – покликав вiн брата, вiд надмiру зусиль голос його зраджував.

– Ваша величносте… – Бедфорд пiдiйшов та опустився на колiно впритул до вузького лiжка.

– Тримайся за союз iз бургундцями до останнього. Нам не здолати Францiю та Бургундiю разом. Нам можна перемогти, тiльки пiдтримуючи iхню ворожнечу. Одружися iз сестрою герцога Бургундського.

– Так, ваша величносте.

– Орлеанський… Герцог Орлеанський мае залишатись ув’язненим в Англii. Чимало людей вважають, що вiн мае набагато бiльше прав на престол, нiж принц, що ховаеться за Луарою.

Зрозумiв?

– Так.

– Глостер… Недалекий та дурноголовий. Та вiн наш брат, наша кров. Будь розсудливим. Тримай королеву Катрiн пiд наглядом, я не маю до неi довiри. Пильнуй, щоб вона не напхала французьких дурниць та легковажностей у голову мого сина. На тобi – мiй син та бастард Кларенса…

Король замовк, вирiвнюючи подих, збираючи сили. Його обвiтренi губи аж посiрiли.