Дама з покритою головою. Femme couverte

А через чотири днi пiсля здачi Арфлера король Генрi вiдправив дофiну Луi герольдiв iз викликом на двобiй, яким пропонував вирiшити iхню суперечку (пiд якою розумiв законне право на французький престол), але належноi вiдповiдi не отримав. Висмiявши iз братами таку недолугу поведiнку спадкоемця французького престолу, король Генрi навiть не уявляв, що вiсiмнадцятирiчний дофiн лежить при смертi. Раптовий серцевий бiль, який нерiдко переривав божевiлля учт та розваг у королiвському палацi, знову заволодiв кволим тiлом принца.

Королева помiтно заметушилася: на Луi було легко впливати, даючи йому грошi i вродливих жiнок, влади й участi у державних справах вiн не хотiв. Якщо з ним щось станеться, ii другий син, Жан Туренський, надто прив’язаний до бургундцiв, до того ж, вдачу мав нелегку. Тому королева щедро сипала золото церквам i монастирям, наказуючи молитись за одужання молодого принца, й сидiла коло лiжка сина значно довше, нiж його нелюба дружина, пихата Маргарита Бургундська. Попри щирi молитви та турботу королеви, його високостi дофiну не легшало. Вiн почав вiдхаркувати слиз iз кров’ю й так сильно пiтнiв уночi, що на ранок доводилося повнiстю мiняти постiль. Їi величнiсть вже iз неудаваною тривогою спостерiгала за агонiею свого третього сина. Вiн лежав днями у лiжку пiд червоним балдахiном iз гербом, сiро-бiлий, наче мрець, зрiдка сухо кашляв. Та коли вже заходився, то кашляв годинами, аж гавкав, i тiльки якiсь мавританськi ароматичнi свiчки, коштовнi, як амбра, повертали йому подих. Бiля лiжка весь час стояла(бо королева сидiла) улюблениця принца, Б’етта де Кассiнель, на ii видовжених до скронь свiтло-сiрих очах тремтiли сльози, тонкi бiлi руки вона тримала на ледь округлому животi. Дофiн, вже безсило мовчазний, не зводив ласкавого погляду з ii ледь розповнiлого стану, вiн добре розумiв, що тоi дитини йому вже не побачити. Його нелюба дружина Маргарита Бургундська, вся в чорному, наче вже вдова, молилася у кутку. Дофiн не хотiв ii бачити, як лиху вiсницю. Навiть молилась вона так само погордливо, як i все робила в своему життi, голову тримала високо, наче не благала про милосердя, а вимагала те, що iй належить за правом. Якби ж принц знав, що так мало рокiв йому судилося, хiба ж вiн витратив би на дружину бодай одну нiч?

Про двобiй iз англiйським королем вже не йшлося. Королева замовила меси, сповiдник дофiна вже не залишав його анi на мить.

Тим часом вiйсько конетабля Францii Шарля д’Альбре швидким маршем наближалося до англiйцiв.