Дама з покритою головою. Femme couverte

З Руана виступили головнi французькi сили. Розвiдники герцога Йоркського доповiдали, що французiв уже в три рази бiльше, а ще не всi сили зiбралися. Казали, що герцог Орлеанський, герцог Брабантський та вiйсько вiд герцога Анжуйського досi на пiдходi. Йшов безкiнечний жовтневий дощ, англiйська армiя вже кiлька днiв нормально не iла, а взяти провiант не було де. Багато солдатiв мучилися вiд дизентерii, бо намагались втамували голод сирими грибами, жолудьми та каштанами.

Марно сподiватись на диво! Король Генрi вже ставився поблажливiше до можливостi дипломатичного вирiшення суперечки.

Вiн уже кiлька разiв обговорював iз братами можливiсть вiдкупитися вiд французiв за безпечне повернення до Кале. Та перш нiж вiн встиг вiдправити посланцiв, конетабль та французькi герцоги самi запропонували за сто тисяч екю повернення захопленних норманських мiст та вiдмови вiд подальших зазiхань на корону Францii. Для людини iз гординею короля Генрi цiна була неприйнятна.

Паж влетiв у намет короля Генрi й упав на колiна.

Той тривожно впився в нього темними очима.

– Говори!

– Ваша величносте! Герольди вiд конетабля Францii, месiра д’Альбре.

Король Англii озирнувся до своiх братiв, шукаючи пiдтримки: спершу – до розсудливого, усiею манерою триматися схожого на величного шляхетного птаха, Бедфорда, потiм – до нетерплячого, нестриманого, але надто привабливого Кларенса, улюбленця придворних дам та шукачiв пригод. Бедфорд напружився, наче чекав нападу чи принаймнi неприемноi звiстки, Кларенс вже був розохочений, як молодий пiвень перед бiйкою.

– Проси!

Увiйшли трое юнакiв, важкi обладунки були прикрашенi блакитними кiрасами з королiвським гербом. Шоломи iз високими плюмажами вони тримали в руках, вiддаючи шану королiвському титулу Генрi V. Довгi червонi плащi тягнулися шлейфом, як на жiночих сукнях. Кларенс ледь стримував презирливий смiх.

Уклонитися низько герольдам не дозволили панцирi, король Генрi нахмурився, але мусив задля успiху перемовин стримати роздратування.

Вiн знаком дозволив посланцям говорити.

– Могутнiй королю Англii! Шарль д’Альбре, iз ласки Божоi конетабль Францii, мае честь повiдомити, що iз ним двадцять п’ять тисяч вiйська, i вiн мае намiр дати бiй до того, як ваша величнiсть досягне Кале.

– Годi, – наказав король, не бажаючи вислуховувати куртуазнi фрази, якi бiльше годилися для лицарського турнiру, нiж для вiйни.

Із низькими церемонними поклонами герольди залишили ковану залiзом рукавичку конетабля.