Дама з покритою головою. Femme couverte

– На бiса! Що тут вiдбуваеться? – закричав переляканий, вiдрiзаний вiд свити герцог.

Бiльша частина його почту безпомiчно товкла багнюку на крутому березi Луари, не маючи жодноi можливостi приеднатися до свого пана. Украй розлючений герцог, ще у своему шалi геть не вiдчуваючи страху, не усвiдомлюючи загрози, почав шукати Пантьевра, який встиг перетнути мiст, але анi його, анi зрадливого пажа вже не було поруч. Натомiсть iз Шантосо виiхав загiн вершникiв. Герцог скам’янiло рахував списи.

Потiм якось затравлено озирнувся до свого брата – iх тут лише шестеро. Ковзкий холодний пiт гадюками стiкав по спинi. Аж тут герцог Бретонський помiтив, що попереду списоносцiв верхи iдуть пантьеврiвськi брати: Шарль та триклятий Олiв’е.

Шарль де Пантьевр наблизився до герцога зухвало й загрозливо, наче мав намiр розчавити його конем. Потiм Шарль вихопив шпагу й торкнувся нею розшитого золотом колета герцога.

– Монфоре, ми беремо тебе у полон, за наказом його високостi дофiна Францii, – огидно посмiхаючись, промовив Пантьевр.

– Що ти верзеш, пiдступний зраднику? Як насмiлився? – заверещав герцог, але всерединi щось обiрвалось – вiн раптом вiдчув, що вже не мае жодноi влади чи сили.

Свита герцога на iншому березi марно мiсила багнюку. Якiсь вiдчайдушнi смiливцi кинулися просто у воду, але берег був надто крутий, вони випали з сiдельникiв i безсило борсались у крижанiй водi.

Челядь Пантьеврiв кинулася до герцога з мотузками, сподiваючись зв’язати його.

Але четверо дворян та граф д’Етан, вихопивши мечi, оточили герцога, не пiдпускаючи пантьеврiвських прихвоснiв.

– Взяти iх! Взяти! – заверещав старший Пантьевр, скаженiючи вiд того, що залишки почту герцога насмiлились чинити спротив.

Цей гарячковий i нерiвний бiй Рiшар д’Етан геть не пам’ятав: його зрадливо оглушили ударом по головi ззаду. Вiн безпорадно впав пiд ноги вже пораненим товаришам. Герцог вiдбивався вiдчайдушно, тричi його намагалися скрутити, завалити на землю та зв’язати, i тричi вiн скидав з себе нападникiв, як величезний кабан розкидае мисливських довгоногих псiв.

Брати Пантьеври i справдi спостерiгали за ним, як за травлею звiра на полюваннi. Та добити його, встромивши рогатину пiд серце, не могли, матiнка, стара графиня де Пантьевр, наказала притягнути герцога живим.

Коли герцога нарештi спромоглися зв’язати (аж трое навалились йому на спину всiею вагою), почет вже не являв собою жодноi загрози.