Дама з покритою головою. Femme couverte

Маргарита жадiбно дивилася навкруги й боялася зайвий раз мигнути, щоб нiколи не забути пишноти луарського лiта. Бо попереду лише скелi, болота, нескiнченнi заростi вересу, а ще вiтер i море – без сумнiву, вороже, холодне, зле.

Виснажена нерухомiстю в дормезi, Маргарита дивилася на Фiлiппа де Прюнеля мало заздрiсно. Той iхав попереду, острожив коня, коли йому заманеться, i, здаеться, був сповнений скорiше щирою цiкавiстю та очiкуванням пригод, нiж шкодуваннями та сумом. Авжеж, йому ледь чотирнадцять, вiн щойно вирвався з-пiд опiки родини та переляканих квоктань своеi матiнки, вдови шамбеллана покiйного герцога Орлеанського, та п’ятьох незамiжнiх старших сестер, утiк вiд муштри з вiчною чисткою зброi та стусанiв суворого коменданта Ла-Ферте.

От щасливець! Принцеса опустила фiранку i, вiдкинувшись на подушки, високо пiдняла голову, проганяючи з широко вiдкритих очей сльози…

Молода жiнка легко зiскочила з високого лiжка iз цiлою горою маленьких, гаптованих золотом подушечок. Забувши про нiчнi капцi, вона швидко – нiби лiтала, а не ходила – опинилась перед розпаленим камiном.

Червонувате свiтло охоплювало ii фiгуру, обiймало палаючою аурою бiлу шкiру, чорне, як нiч, волосся, довге й жагуче, прикривало ii тiло, наче плащ. Рiшар заворожено дивився i не мiг позбутися думки про те, що Рене схожа на вiдьму. Всевладну чарiвницю, яка приворожуе чоловiкiв, щоб врештi згубити. Раптом вона озирнулася та посмiхнулась до замисленого Рiшара нестримно сумною, якоюсь жалобною посмiшкою.

– Рене, серце мое! – вiн м’яко обiйняв ii однiею рукою, а другою вiдкинув за спину волосся, – ви така сумна.

– Ви ж не можете менi заборонити думати про ваше весiлля, монсеньйоре, про вашу наречену…

– На Бога, припинiть! По-перше, це всього-навсього заручини. До того ж, Орлеанський дiм не при такiй владi, щоб вона насмiлилась ставити менi вимоги. Що мiж нами змiниться вiд того, що я одружусь iз нею за кiлька рокiв? По-друге, вона досi дитя, iй лише десять рокiв. Ще принаймнi три роки нiхто i слова не мовить про шлюб та консумацiю.

А за три роки союз iз Орлеанами може стати непотрiбним моему братовi, герцогу…

– І ви наважитесь повернути онуку короля? – не вiрячи, iз гiркою посмiшкою запитала Рене.

– Дiва ii роду недовго сидiтиме без нових заручин та шлюбу, будьте певнi. Ви ж знаете, що менi цей союз поперек горла. Я лише молодший син герцога Бретонського, могли б дати менi спокiй вiд цих полiтичних угод…

Ранковi дзвони бадьоро заспiвали приму.