Біль і гнів. Книга 1

Чи косовиця, чи оранка – гудуть, як джмелi. Куди б у степ не зашився, обов’язково на обрii трактор побачиш.

Твердохлiб з бригадиром привiтавсь, як з рiвнею:

– Пилипе Івановичу!.. Як здоров’ячко?

Пилип Іванович на здоров’я зроду-вiку не скаржився.

– А каша як?.. М’яса вдоволь?.. – Кабанця уже третього колять – спецiально для трактористiв. Твердохлiб знае, що робить – недарма ж до нього трактористи самi набиваються. Бо й додому як iдуть, Твердохлiб не забуде нiколи комiрниковi кивнути:

«Ану, налаштуй щось хлопцям у дорогу!»

Комiрник порядок уже знае: i сальця, i м’ясця, i борошенця, а то й меду в трилiтрову посудину – оце вашим дiткам.

– Так нi на що не скаржитесь?.. Може, дiвчат пару пiдкинути?

Трактористи регочуть – ну й голова! Всмiхаеться скупо й бригадир: маленький, слабенький, а тримае своiх хлопцiв у строгостi. Поки робота – жiнку рiдну забудь, якщо вона в тебе i е.

– Все гаразд, Володимире Васильовичу, дуже вам вдячнi!.. З водою, щоправда…

– Що з водою? – стривожено Твердохлiб.

– Та водовоз занедужав, а цей, новий, поки повернеться, то й вода в радiаторах повикипае…

– То що, не могли спритнiшого дати?.. Бригадировi казали?

– Каже, що людей вiльних немае.

– Ось я йому дам вiльних людей! Сьогоднi ж нового водовоза пiдкинем. – І вже до причiплювачiв: – Ну, а ви, хлопцi, як? Стараетесь?

– Стараемось! – тi хором од миски: трактористiв свiжиною годують, то i iм перепадае. Хоч комiрник i скаржився: iдять, як за себе кидають! Чи не можна, мовляв, iм варити окремо?.

– Глядiть менi! – посварився на них жартома Твердохлiб. – Як Пилип Іванович поскаржиться – враз у свинопаси переведу!

– Хлопцi хорошi, справдi стараються, – заступився бригадир за причiплювачiв. – Так що ви iх не дуже й лайте.

– Нiчого, вони в мене не гордi. А за одного битого знаете скiльки тепер небитих дають?.. Спитайте в райкомi…

Пожартувавши отак, Твердохлiб прощаеться i сiдае у бричку.

Одразу ж за могилою, що пiд нею дообiдували трактористи, починаються стернi. Полукiпки уже звезенi, стернi жовтiють, наче воском налитi. Тут ще просторiше, небо здаеться ще вищим, анiж над рiллею, а сонце мов аж яснiше. Пригрiвае по-лiтньому. Твердохлiб скидае картуз, розстiбае твердий комiр.

– Ану, поворуши батогом!

Буланi одразу ж пускаються риссю.